13. Таємна квартира

— Дякую, нам підходить ця квартира, —  я простягнула хазяйці гроші. 

— Ви будете жити тут з вашим чоловіком? — поцікавилась хазяйка, беручи гроші. — У вас же немає дітей та тварин? — ще раз перепитала вона.

 — Так, нас тільки двоє, — кивнула я. 

— Добре, — вона кивнула. — Тоді я буду приходити раз на місяць, в кінці місяця, і брати оплату за наступний. Будемо на звʼязку. 

 — Дякую, — сказала я. — Ми з чоловіком часто буваємо у відрядженнях, тому ви телефонуйте, щоб даремно не ходити, домовимось зустрітися в той день і час, коли ми точно будемо вдома. 

— Добре, — погодилась хазяйка. — Орієнтуємось десь на двадцять девʼяте-тридцяте число кожного місяця, а там зідзвонимось. Що ж, не буду вам заважати, піду. Телефон мій у вас є.

Коли я вийшла з квартири, тримаючи у руках ключ, то одразу написала Філу:

“Все готово. Можемо заселятися!”

"Я там тобі скинув грошей, купи білизну і тому подібне. Навіть якщо там все є, я гидую спати на тому, на чому вже хтось спав. І собі щось прикупи…) Я буду десь о пʼятій." 

“Добре”, — я відправила йому смайлик-сердечко. 

Пішла в магазин і купила постільну білизну, а також пляшку вина і трохи їжі. Потім ще вирішила придбати посуд, бо хтозна, раптом Філ і хазяйским посудом гидуватиме, тому взяла келихи, кілька тарілок, чашок, ложок і виделок. 

В результаті близько п’ятої під’їхала до будинку навантажена кількома пакетами з покупками. 

Опинившись в квартирі, відразу почала наводити лад. Почувалася грайливо, ніби в передчутті якоїсь пригоди. Хотілося хоча б так, на кілька годин, відчути, що ми із Філом — щось більше, ніж просто випадкові коханці. Певно, я могла б бути для нього хорошою дружиною. Значно кращою, ніж Марина…

Якраз закінчила застеляти ліжко, коли почувся дзвінок у двері. 

Швидко пішла відчиняти. На порозі стояв Філ. 

— Ти такий пунктуальний, — усміхнулась я. 

— Хотілось пошвидше зʼїсти свій десерт, — він прикрив за собою двері, а потім обійняв мене за талію і облизнув губи. — Скучив за цим.

— Я вже приготувала невеличкий полудник, — сказала я. — Бо для вечері, мабуть, ще рано. Хочеш перекусити і випити вина? 

Він усміхнувся і подався до мого вуха, а потім прошепотів, зачіпляючи губами мочку:

— А можна все ж почати з десерту?...

 — Що ж, я не проти, — промуркотіла я, вигинаючись під його долонями. 

— Оце моя дівчинка, — задоволено сказав він, впиваючись губами в мою шию і одразу притуляючи мене до стінки.

Я відчувала, як його руки блукають по моєму тілу, кожен дотик був як удар струму, мені ніколи і ні з ким не зносило дах так, як з Філом. 

Але в якусь мить він відірвався від мене і потягнув вглиб квартири. Хоч він тут і не був, спальню знайшов одразу і вже за мить завалився на неї, тягнучи мене за собою так, щоб я була зверху. 

Я міцно обняла його і припала губами до його губ. Хотіла вкласти в цей поцілунок стільки пристрасті, щоб він зрозумів, що йому потрібна тільки я. 

Філу подобалось, коли я зверху, він гладив мене і притискав до себе, але в якусь мить все ж не втримався і поміняв нас місцями.

Завалив мене на ліжко і навис зверху.

Взяв мою руку і поклав собі на живіт, я одразу зрозуміла, що він хоче.

Коли я почала гладити його, він хитро усміхнувся і знов прошепотів мені на вухо, подаючись ближче:

— Правильно, ти дуже розумна дівчинка, як же я хочу тебе, — на цих словах він втягнув мене в пристрасний поцілунок…

***

— Ой, мені вже пора, — я поглянула на годинник. — Кір скоро має повернутися…

— В душ підемо окремо, а то це ніколи не закінчиться, — він коротко чмокнув мене в губи. 

 — Добре, ти йди, а я поки приберу, — сказала я, дивлячись на розкиданий по кімнаті одяг та ліжко, на якому панував безлад. 

Він встав з ліжка прямо без нічого, все ж у нього була дуже хороша фігура, я ніяк не могла надивитись… Я думала він одразу піде в душ, але Філ взяв до рук свій мобільний, щось подивився там і злегка спохмурнів. А потім став щось друкувати, певно, відповідав на повідомлення.

— Щось трапилось? — запитала я. 

— Марина колесо проколола півтори години тому, — він зітхнув. — О, відправляє щось… Ти диви, — здивовано сказав Філ. — Сфоткалась за кермом. Значить, вже викликала когось на допомогу. Певно, з СТО якогось….

— Ну, молодець, — я трохи спохмурніла. — То ти маєш вже їхати до неї? 

— Зараз, спитав, що вона робить, — сказав Філ. — О, відповіла. Каже, що вона в кафе, тільки заїхала. Вечеряє… Цікаво, вона ніколи не вечеряла сама в кафе. 

— То, може, вона не сама? — запитала я. 

— Думаєш, твій чоловік міг би скласти їй компанію? — Філ зазирнув мені в очі.

 — А давай поїдемо і перевіримо, — раптом спало мені на думку.