12.. (не)Солодких снів. Телефонні розваги

КІР

Я прочитав повідомлення Марини:

"Я б хотіла, щоб у тебе все було добре, ти дуже хороший…"

“Не сумуй, — написав я у відповідь. — Навіть у похмурий день за хмарами завжди є сонце.”

Але це повідомлення так і залишилося непрочитаним. Може, Марина пішла спати? 

Мені стало трохи сумно. Я подумав, що можливо, Філ ображає її. Він і під час відпочинку поводився з нею зверхньо. А вдома, мабуть, стає ще гіршим… А раптом ні? Якщо наодинці він навпаки чимось її приваблює? Адже якби він був таким уже поганим, то що заважало Марині подати на розлучення?

— Ти чому сидиш тут один, та ще й практично в темряві? — запитала Аліса, вмикаючи у вітальні світло і дивлячись на мене.

— Читав новини, — сказав я. 

— Я думала, ти підеш за мною в спальню, — вона грайливо усміхнулась. 

 — Піду трохи згодом, — я все ж хотів відправити ще одне повідомлення Марині, побажати їй на добраніч. 

— Ну, як хочеш, — вона знизала плечима і пішла до спальні.

“Добраніч, — написав я. — Скучаю за тобою.”

Саме в цю мить я побачив, що обидва повідомлення були прочитані. Якусь мить Марина не відповідала, але потім я побачив, що вона теж почала писати повідомлення. А ще за мить воно прийшло:

«Я теж скучаю… Ти знов ніби прочитав мої думки, Кіре. І мені від цього якось дуже тепло на душі…»

“Я радий, що ти відповіла, бо я думав, ти вже спиш”, — я поставив “сонний” смайлик. 

«Я б так не вчинила. Хотіла відповісти тобі… Добраніч. PS… мені дуже добре від думки, що ти скучив за мною…»

“Я б хотів зараз бути поруч із тобою”, — написав я, але потім стер, бо подумав, що вона може якось не так це зрозуміти.

“Я радий, що тобі добре, — підібрав інші слова після недовгих роздумів. — Якщо раптом що, пиши, і я завжди тебе вислухаю і підтримаю.” 

«Я теж, тобто… Ти мені теж пиши… Ти важливий мені.»

 “Буду писати… Солодких снів тобі!”

«І тобі… Дякую»

Я заблокував телефон і якийсь час продовжував сидіти, дивлячись у темне вікно. Якось так усе дивно складається… Я міг би зустріти її, коли ми ще обоє були вільними, чому цього не трапилось? Тоді б я точно нікому її не віддав, завжди був би поруч. А зараз… У неї своє життя, і для мене в ньому дуже мало місця. А я відчуваю, що вона ніби заповнила собою усього мене, до останньої клітини. Я ніколи досі такого не відчував.

З Алісою у нас був простий і невимушений роман, нам було добре разом, але я ніколи не відчував до неї цього бажання розчинитися в коханій людині. Я б мабуть міг віддати за Марину життя, і це не були пусті слова. Я дійсно міг би це зробити. Аби тільки вона усміхалась і не сумувала…

Я пішов до спальні і побачив, що Аліса ще не спала, вона сиділа на ліжку і якось дивно дивилась на мене. 

 — Вибач, що змусив тебе чекати, — сказав я. 

 — Півгодини ти читав ті довбані новини, — раптом вибухнула вона. — А може, то ніякі не новини? Може, ти просто не хочеш мене бачити? 

 — З чого ти взяла? — запитав я. — Я завжди радий тебе бачити.

Сам відчував, що мої слова пролунали якось фальшиво…

 — Ти ніби витаєш у хмарах, — продовжувала Аліса. — Мені це набридло. Я хочу турботи, хочу, щоб ти приділяв мені увагу, як це було раніше. Ти що, образився на мене? 

 — Чому тоді там, у будиночках, ти ігнорила мене? —  запитав я, намагаючись залишатися спокійним. — Ти перша перестала приділяти мені увагу…

 — Бо там була купа гостей, і я мала з усіма бути люб’язною! А ти поводишся як балувана дитина, — вона насупилась. — Вимагаєш, щоб я займалася тільки твоєю персоною! 

Мені стало образливо, адже я ніколи не чув таких слів від неї.

 — Я не очікував такого від тебе, Алісо, — тихо сказав я. 

 — Перестань корчити з себе ображеного! Я нічого не зробила! 

 — Тоді чому ти влаштувала мені істерику? Я теж не зробив нічого поганого…

Ми дивились одне на одного, як двоє противників на дуелі. Я бачив на її обличчі упертий вираз і розумів, що вона зла на мене, але не розумів, у чому причина. 

 — Мабуть, краще я переночую в гостьовій спальні, — сказав я, знизавши плечима. — А завтра ти заспокоїшся, і тоді ми нормально поговоримо. 

 — Давай, втікай від  відповідальності, як ти завжди робиш! — вигукнула вона. — Тільки зваж на те, що може тобі вже не буде до кого повертатися! 

Я грюкнув дверима і вийшов із кімнати.  Подумав, що якби поруч зі мною була Марина, все було б зовсім інакше… Але, може, це й на краще, що я буду сьогодні спати сам… Мені ніхто не заважатиме скільки завгодно думати про неї… І від цього на душі стало трохи тепліше.  

ФІЛ

— Ти не кохаєш мене, — вона зазирнула мені в очі.

Я відчував роздратування.

— Ненавиджу ці маніпуляції, — сказав я. — Ти весь час хочеш, щоб я почувався винним.