20. Філ. Щось у тебе лише він в голові…

“Я звикла, що він завжди бігав за мною, — вона поставила сумний смайлик. — Не міг відірватися від мене ні на хвилину, був наче залежний від мене. Звичайно, це мені подобалось.”

"А я, чесно кажучи, навпаки радий. Він не буде так сильно залицятись до тебе", — я теж поставив смайлик. 

“Ти хитрюга, — відповіла вона. — Але за це ти мені й подобаєшся.”

"Невже не за мою велику харизму?" — я поставив смайлик, що підморгує. 

Мав на увазі не харизму, само собою. 

 “ А, і за неї також, — вона поставила веселий смайлик.  — Ти мені подобаєшся увесь…”

"І ти мені, — відповів я. — Добре, блін, треба йти, керувати авто, бо так ніколи не виїду додому. Але спочатку ще дещо: коли ми побачимось?" 

“А коли ти хочеш?” — запитала вона. 

"Сьогодні точно не вийде, надто спалимось. Можна в понеділок чи вівторок, десь не дуже пізно. Краще у вівторок, бо понеділок в мене на роботі дурдом, не факт, що зможу раніше вирватись, щоб не було ніяких підозр. У вівторок о шостій, як тобі? Можу дати тобі завдання? Знайди зручну квартиру біля себе, скинь мені телефон, я домовлюсь по оренді." 

“Добре, вівторок о шостій мене цілком влаштовує. Квартиру пошукаю…”

"Тоді до вівторка. Хоча, можеш і раніше писати. Я б якісь фоточки подивився…)" — написав я.

В цей момент телефон в моїх руках задзвонив, це була Марина.

Я обіцяв повернутись півгодини тому, а сидів і переписувався з Алісою… Не дуже добре.

Я взяв слухавку і почув голос дружини:

— Алло, ти там як, їдеш? Доставка вже приїхала…

 — Так, буду вже скоро, трохи затримали ці партнери, вибач, люба…

***

Коли я зайшов додому, то Марина вийшла до передпокою. Вона вдягнула нову сукню, я одразу впізнав її, ми замовляли її з Америки, вона мені одразу сподобалась. Правда, Марина не надто любила ходити в червоному, але сьогодні вдягнула її…

— Гарно виглядаєш, — я усміхнувся. — Тобі личить червоний, дарма ти не ходиш так на людях.

— Дякую, — вона усміхнулась і опустила очі, навіть трохи почервоніла. — Радію, що тобі подобається.

— Треба тобі замовити ще щось з нової колекції, щоб ти не ходила на роботу щодня в одному й тому ж, — сказав я, обіймаючи її. — Щоб твої колеги не думали, що чоловік шкодує на тебе грошей. 

— Дякую, — вона обійняла мене у відповідь і сховала обличчя на моїх грудях. — Я кохаю тебе…

— Я тебе теж, — сказав я, цілуючи її в маківку. — Ну, ходімо вже вечеряти, бо я дуже зголоднів…

— Добре, ходімо…

***

Після вечері ми вирішили подивитись фільм. Марина обрала комедію, знала, що я люблю розслаблятись під комедії. Все ж, вона дійсно непогано знала мої звички і вподобання.

Я обійняв її за плечі і пригорнув до себе. Крім того ми пили вино. І тут я згадав про кальян. Раніше Марина була проти кальяну вдома, але ж цього разу вона теж його курила, я бачив.

— Може, зробимо кальян?

— Добре, — кивнула вона і несподівано тепло усміхнулась. — Але знаєш, ми ж його раніше неправильно робили.

— Тобто, неправильно? — не зрозумів я. 

— Ти забивав чашу тютюном не так, як слід, — пояснила вона, продовжуючи усміхатись. — Ну, я вже тепер вмію робити це, то можу забити сама.

— Хто це тобі сказав, що я робив неправильно? — я усміхнувся. — На ютубі щось подивилась? 

— Ні, — вона похитала головою. — Кір мене навчив в перший день, коли ти поїхав на зустріч. Погодься, його кальян все ж найсмачніший, хіба ні?

Я насупився. Вона знову все зіпсувала. По-перше, тим, що критикувала мене, по-друге, згадкою про Кіра. 

— Щось у тебе лише він в голові, — сказав я. — Може, ти в нього закохалася? 

І усміхнувся іронічно, мені подобалося дивитися, як вона розгубилася після цих слів. 

— Він дійсно дуже цікавий, — врешті-решт відповіла Марина, все ж зазирнувши мені в очі. — Ревнуєш?

— Я знаю, що він кохає свою дружину, — сказав я спокійно. — Тому ні, не ревную. 

— Це добре, — кивнула вона, вставши з дивану. — Тоді піду зроблю кальян…