10. Щось у тебе лише він в голові...

Коли ми всі вже прощались перед самим відʼїздом, Кір підійшов до Марини і обійняв її прямо привселюдно і мені це не сподобалось. Я підтиснув губи і схрестив руки на грудях, а вони стояли і обіймались, ніби так і треба.

Якщо мене це розізлило, то я уявляв, як це розізлило Алісу… Але я не хотів, щоб вона зіпсувала мій план. 

Тоді я подумав, що тоді і я сам, певно, можу обійняти Алісу. Я поглянув на Алісу і рішуче пішов до неї.

За мить обійняв і притиснув до себе трохи сильніше, ніж по-дружньому. 

— Я буду скучати за тобою, — тихо прошепотіла вона. 

— Я теж, — пошепки відповів я. — Але це ненадовго, спишемось. Ти пароль поставила?

 — Так, — кивнула вона, усміхаючись. 

— Тоді на звʼязку. І не забувай, про що ми домовлялись, — на цих словах я все ж відпустив її і знов поглянув на Кіра з Мариною.

Кір нахилився до вуха Марини і щось їй тихо сказав, вона усміхнулась і кивнула. Чомусь мені здалося, що вони домовляються про зустріч. 

Я все ж не стримався і підійшов до них:

— Гарно погуляли, треба так частіше зустрічатися, — сказав я Кіру. 

 — Я тільки за, — відповів він із якимось викликом. 

Я простягнув йому руку і теж виклично усміхнувся: 

— На наступних вихідних може знов поїдемо на будиночки? Ти як? 

 — Давай, — сказав він і повернувся до Міші, який стояв неподалік: — Ви теж будете? 

— Чому ні? — він хитро усміхався. — Мені подобається все нове… Тільки цього разу давайте знімемо щось з басейном.

 — Так, мені дуже подобається плавати, — сказала Аліса. 

— З басейном? — Марина почервоніла, мельком глянувши спочатку на мене, потім на Кіра.

— Ага, — я усміхнувся, але вона все ще дивилась на нього і мені це не сподобалось.

 — А не буде ще холодно купатися? — запитала вона. 

— Так візьмемо з критим, — відповів я, а потім відчув, як телефон в кишені задзвонив. — То вже по мою душу, треба їхати, — я потис руку Міші. — Бувай! Може, ще на тижні зустрінемось, повечеряємо десь, подумайте, — додав я…

***

— Тобі сподобалося відпочивати? — запитав я Марину, коли ми вже сиділи в машині. 

— Сподобалось, — тихо сказала вона, не дивлячись на мене, а потім таки мельком поглянула мені в очі й запитала: — А тобі?

— Добре відпочили, — сказав я. — Треба менше сидіти вдома, ще кудись вибиратися…

— Напевно, — кивнула вона. — Які в тебе плани на сьогоднішній вечір? Будеш вільний? Може, сходимо кудись вдвох…

— В мене сьогодні робоча зустріч, — заклопотано сказав я. — Може, потім зможемо кудись вийти, хоча я б краще побув удома, відпочив…

— Добре, можемо і вдома, випʼємо вина, може, замовимо суші, — усміхнулась Марина…

— Добре, — кивнув я і зробив музику в салоні трохи голосніше.

Подумав, що в принципі, все правильно, я маю проводити час і з Мариною, мені не потрібні зайві питання, а потім ще й істерики…

***

Коли вже сів в машину і мав повертатись додому з зустрічі, в першу чергу чомусь захотілось написати Алісі.

"Привіт, як день проходить? Щось спланували з Кіром? Дується ще, чи вже ні?"

“Все нормально, — відповіла вона. — Хіба можна на мене довго ображатися?”

"Це точно, ти ж така красуня… Певно, зацілував там тебе… Я навіть трохи ревную." — я усміхнувся, коли писав цю фразу, Алісі вона мала сподобатись.

“Я теж тебе ревную, — відповіла вона. — Дивишся там, мабуть, на інших дівчат…”

"Думаю тільки про тебе, серйозно. Щойно на зустрічі з постачальником. А зараз поїду додому. Треба і з дружиною час проводити, все ж перший вечір наодинці за ці дні. Як і у тебе з Кіром." 

Зловив себе на думці, що буквально відчитуюсь перед Алісою, хоч вона по суті нічого не питала. Так, трохи спровокувала мене своїми "іншими дівчатами", але… Цікаво, я рідко ведусь на провокації, а зараз повівся. 

“Так, дружині теж треба приділяти час, — погодилась вона. — Передавай Марині привіт від Кіра. Хоча це я жартую…”

"Ревнуєш його?" — все ж запитав я.

“Я звикла, що він завжди бігав за мною, — вона поставила сумний смайлик. — Не міг відірватися від мене ні на хвилину, був наче залежний від мене. Звичайно, це мені подобалось.”

"А я, чесно кажучи, навпаки радий. Він не буде так сильно залицятись до тебе", — я теж поставив смайлик. 

“Ти хитрюга, — відповіла вона. — Але за це ти мені й подобаєшся.”

"Невже не за мою велику харизму?" — я поставив смайлик, що підморгує. 

Мав на увазі не харизму, само собою. 

 “ А, і за неї також, — вона поставила веселий смайлик.  — Ти мені подобаєшся увесь…”

"І ти мені, — відповів я. — Добре, блін, треба йти, керувати авто, бо так ніколи не виїду додому. Але спочатку ще дещо: коли ми побачимось?"