17. Філ. Розумничка...

— Ти ревнуєш його? — я підійшов до Аліси і торкнувся долонями її талії, поки нікого не було поруч.

— Він поводиться по-дурному, — вона знизала плечима. — Мені соромно за нього. 

— Як і мені за Марину, — я торкнувся губами її щоки. — Хоча, може це на краще. Так вони відволічуться від нас.

— Думаєш, у них це серйозно? — запитала вона. 

— Без поняття, але моя дружина ще ніколи не суперечила мені на людях, — я усміхнувся. — Навіть цікаво, що ж такого між ними трапилось, що вона поводиться настільки інакше. Нам треба мати стратегію поведінки. Якщо зараз ми будемо зупиняти їх, то скоріш за все і вони щось запідозрять. 

— То що, мені просто так дивитися, як він крутиться навколо твоєї дружини? Мені це не подобається…

— Ну, вибір за тобою, — я торкнувся губами її шиї. — Можеш замкнути його за сімома замками і він нікуди не втече, але тоді будь готова, що і тобі зі мною не бути.

— Тоді я вибираю тебе, — прошепотіла вона. 

— Я знав, що ти так скажеш, — я усміхнувся і подався вперед, до її губ. Хотів поцілувати коротко, бо ж ми були в лісі і тут десь поруч були і Міша з Оленою, і Кір з Мариною, але коли я знаходився поруч із Алісою, всі мої інстинкти самозбереження вимикались, і тому я одразу поглибив поцілунок.

Вона обхопила мою шию руками і міцно притиснулась до мене.

— Ти знаєш, як мене завести, — прошепотіла мені на вухо. 

— Ти теж знаєш, як вплинути на мене, — відповів я їй. — Достатньо просто бути поруч… Я шаленію від тебе. Не уявляю, як буде, коли ми звідси поїдемо. Як нам бачитись, треба все продумати…

— Ми можемо говорити по телефону, — сказала Аліса. — І зустрічатися десь на нейтральній території…

— Коли він приходить додому? — я знов торкнувся губами її шиї. — Коли в нас буде безпечний час?

— З цим переїздом і початком нового бізнесу в Києві він приходить доволі пізно, — сказала Аліса. — Може і о восьмій-дев’ятій вечора…

— Прекрасно, а що з твоєю роботою? — я зазирнув їй в очі. — Який в тебе графік? Щодо території не хвилюйся, зніму щось біля вашої квартири, щоб ти могла швидко повертатись. 

— Ну, в мене досить вільний графік, — усміхнулась вона. — Ми в редакції більше працюємо віддалено, а приходимо в студію лише, коли призначені зйомки чи інтерв’ю. 

— Супер, — я усміхнувся. — Давай ще раз обговоримо момент щодо них. Ми маємо не надто насідати, ти погоджуєшся з цим? — запитав я. — Хай грають в свої ігри, поки ми граємо в свої. Я не хочу, щоб він знов переключився на тебе, — я зазирнув їй в очі. — Тоді ми не зможемо нормально бачитись.

— Добре, — вона кивнула. — А взагалі, скажи чесно, чому ти з Мариною? Вона зовсім ніяка, тобі не дуже підходить…

— Ми з нею давно разом, — я знизав плечима. — Не знаю. Певно, я просто звик до неї. А ти з Кіром чому? Ви теж явно не щаслива закохана парочка.

— Ну, я кохаю його, — сказала вона. — Він дуже романтичний, добрий. Хоча зараз я думаю, що ми все ж занадто різні. А може, праві ті, хто каже, що протилежності притягуються? 

— Якби ти кохала його, то навряд би відповіла на мої залицяння, — я облизнув губу і хитро поглянув на неї. — Ти лукавиш, Алісо.

— Мені комфортно з ним, — відповіла Аліса. — Він дає мені все, що мені потрібно. Хоча справді оці наші з тобою емоції — це те, чого мені бракувало з Кіром. Якщо чесно, в плані сексу він трохи консервативний…

— Вони знайшли одне одного, — я засміявся. — Кір і Марина. Двоє нудних консерваторів. Хоча, я не думаю, що Марина зможе з ним переспати. Хіба що твій чоловік все ж дійсно зачарує її. 

— Може, вона все ж не така наївна, як ти думаєш, — хмикнула Аліса.  — Бо обрала правильну тактику, як зачарувати такого дурня, як Кір. Типу вона нещасна жертва, а він має її рятувати. Але хіба ти якийсь тиран? Навпаки, мені здалося, ти ставишся до неї дуже добре…

— Якби вона поводилась адекватно, я б їй і слова б не сказав, — погодився я. — Але тепер… Тепер я буду мовчати, — я усміхнувся. 

— Що ж, це правильно, — сказала Аліса. — Хай собі тішаться своїм платонічним романом…

— Так, тримання за ручки і поцілуночки — це для першого класу… А ми з тобою, на відміну від деяких, вже давно не школярі… Запиши мій номер, раптом потім не буде нормальної нагоди, — я дістав з кишені мобільний. — Не хочу писати в інсту і тому подібне. Зі мною переписуйся тільки в телеграмі. 

— Добре, — кивнула вона. 

— І запароль телеграм, щоб він не зазирав, — одразу додав я.

— Він ніколи не бере мій телефон, — відповіла Аліса. — Але на всяк випадок ще запаролю. 

— Розумничка, — я чмокнув її в губи. — Ну, тоді записуй мій номер...