16. Кір. Я хотів тобі щось сказати...

Коли я зробив фото, то простягнув телефон Марині:

— Тобі подобається? 

—  Так, — вона кивнула і торкнулась долонею до квітки в своєму волоссі. — Гарно вийшло, в тебе талант…

— Я так це бачу, що ти можеш почати блог, написавши щось типу, що весна — це найкращий час починати щось нове… — сказав я. 

— Думаю, намалюю щось  в тему цих вихідних і це буде першою картиною, яку я зроблю спеціально для блогу, — відповіла Марина. — Хочу щось символічне, треба буде подумати… Раніше я б ніколи не наважилась на подібне, — сказала вона, мельком поглянувши на Філа і Алісу. 

— Ну, в тому, щоб вести блог, немає нічого страшного, — усміхнувся я. — Навіть блогери-мільйонники колись починали з чистого аркуша. 

— Ти маєш рацію, — кивнула вона. — Всі з чогось починають. Раніше я думала, що мені буде достатньо просто малювати, але після нашої розмови вчора я захотіла спробувати, навіть якщо нічого серйозного й не вийде. 

— У тебе все вийде, — сказав я. — Я переконаний у цьому. В мене є знайомі художники, попрошу їх порекомендувати твій блог своїм підписникам. І ти набереш свою власну аудиторію. 

Так ми розмовляли, а потім я побачив, що Аліса пильно дивиться на нас. Марина, здається, теж це помітила. 

— Що як твоя дружина приревнує… — прошепотіла вона, зазираючи мені в очі.

— Кажуть, ревнощі в невеликих дозах навіть корисні, — усміхнувся я.  — Мені подобається розмовляти з тобою, у цьому немає нічого поганого. 

— Мені теж подобається розмовляти з тобою, — сказала Марина. 

Вона, здається, хотіла сказати щось ще, але в цю мить до нас підійшов Філ. Він обійняв Марину за талію зі спини і притиснув до себе якимось власницьким жестом, при цьому поглянувши на мене і усміхнувшись:

— Дивлюсь, квітку ви зірвали тільки одну, — він торкнувся квітки у волоссі Марини.

— Бережемо природу, — також усміхнувся я. 

— Це схоже на Марину, — він торкнувся губами її щоки, а його долоні ще сильніше притягнули її до нього. 

Марина відвела від мене погляд і взагалі опустила очі. 

Мені було неприємно дивитися, як він обіймає її. Розумів, що це цілком нормально, адже Філ — її чоловік. І все одно його демонстративно власницькі манери дратували мене. 

— Але квітка в волоссі — це якось, як у селючки.

Він трохи послабив хватку і потягнувся до квітки, певно, хотів її зняти, але Марина несподівано відсторонилась і прикрила її рукою:

— Не чіпай її, — тихо сказала вона.

— Ти поводишся дивно, — врешті-решт сказав Філ, насупившись.

— Мені здається, ти надто прискіпливий до Марини, — сказав я.  — У тебе чудова дружина, а ти вічно її критикуєш. 

— Але це моя дружина, і кому як не мені сказати їй, коли щось не так? — він схрестив руки на грудях і уважно подивився на мене. — Я всього-лише хочу, щоб вона поводилась нормально, як усі.

— Що ти розумієш під “ненормально”?  — запитав я. 

— Кіре, а що, власне, відбувається? — до нас підійшла Аліса, яка до цього спостерігала за нами зі сторони, вона стала поруч з Філом, ніби приймаючи його бік. — Це — їхні стосунки, а не твої.

— Справді? Виявляється, у Філа є дружина, а я думав, що він тільки навколо тебе цілий день крутиться, — поглянув на неї я. Було неприємно, що вона підтримує його, адже досі в таких ситуаціях, коли виникали якісь суперечки, вона завжди була на моєму боці. 

Аліса відкрила рота, хотіла щось сказати, але, певно, розгубилась. 

— Хто винен, що ти не приділяєш своїй дружині достатньо уваги, — Філ подивився на мене з викликом. 

А Марина в цю мить несподівано розвернулась і швидко пішла в сторону будиночків. 

— Марино, почекай, — я побачив, що вона не зупиняється, і сказав Філу: — Не очікував від тебе такого. Думав, що ми друзі. 

Потім повернувся і пішов слідом за Мариною. Коли наздогнав, тихо сказав їй:

— Не звертай уваги, я думаю, він просто тебе ревнує. 

— Ти сказав правду, він весь час з Алісою, — вона відвела погляд. — А коли він підійшов тоді, я… Я мала б зрадіти, але не зраділа, — вона все ж поглянула на мене. — Я не хотіла, щоб ти дивився, як він торкається мене…

— Мені справді було неприємно дивитися, — сказав я. — Мабуть, я хотів би бути на його місці. 

Вона знов почервоніла, але погляду не відвела, а потім тихо сказала:

— В ту мить мені теж цього хотілося… Щоб ти забрав мене…

— Марино, я хотів тобі щось сказати, — я взяв її за руку. — Ти мені дуже подобаєшся. 

— Ти мені теж, — тихо відповіла вона. — Це неправильно… Але я так не хочу, щоб ти відпускав мене.

— Може, ми десь зустрінемось, коли повернемось у місто? — запропонував я. — Щоб ніхто не заважав, обговоримо все стосовно твого блогу, як ти на це дивишся? 

— Так, я б хотіла цього, — Марина знов почервоніла, а потім несподівано зробила крок вперед і торкнулась долонями моєї сорочки. Пригорнулась десь в районі серця, і я з ніжністю обійняв її і поцілував у скроню.