15. Марина. Ти ще кохаєш мене?

Коли ми спустились вниз, то я знов побачила їх поруч. Філ сидів дуже близько до Аліси, хоча всі місця на диванчику за столом були вільні. Я відвела погляд, не хотілось дивитись на них. 

В цей момент на кухню повернулись і Міша з Оленою, всі сідали за стіл, а я взяла і сіла не поруч з Філом на диванчику, де ще було місце, а за окремий стілець. 

Кір сів на стілець поряд зі мною.

Міша почав розповідати якусь історію, яка нещодавно трапилась із його клієнтом, він взагалі, схоже, любив побазікати і порозважати людей. Олена усміхалась і торкалась свого чоловіка, поклала руку йому на коліно, зовсім не соромлячись. 

Філ та Аліса, здається, також веселились. Філ час від часу вставляв свої пʼять копійок в діалог, Аліса ж задавала Міші якісь уточнюючі питання.

Кір теж брав участь у загальній розмові. і здається, тільки я відчувала себе не в своїй тарілці… 

Коли ми поснідали, я сама визвалась помити посуд, щоб більше не дивитись на Алісу та Філа. Вони все ще продовжували про щось говорити, але коли я та Олена вже прибрали(Олена вирішила мені допомогти), то Кір сказав, щоб всі перевдягались і за десять хвилин були готові йти до лісу.

Ми всі разом піднялись на другий поверх, а потім розійшлись по своїх спальнях.

Коли я знімала домашній одяг, Філ сказав мені:

— А таблетки ти так і не принесла… 

— Пробач, — я відвернулась, чомусь не хотілось зараз бути перед ним навіть трохи оголеною, хоч він і був моїм чоловіком.

— Що ти там так довго робила? — невдоволено запитав він. — Невже не можна бути більш організованою і не змушувати всіх чекати! 

— Попросив би може Алісу, вона ж така розумниця, принесла б швидше, — не знаю, як в мене вистачило сміливості сказати щось подібне, раніше я б просто промовчала, але сьогодні в мені щось змінилось. Я казала це спокійним тоном і саме в мить згадки Аліси подивилась Філу в очі.

— Аліса не моя дружина, вона не повинна мені допомагати, а ти повинна, — сказав він. — І про що ви там говорили з Кіром? 

— Тоді чому коли мені було погано, ти не вважав, що повинен підійти? — запитала я, ігноруючи його питання про Кіра.

Насправді ж серце забилось швидше при одній його згадці. І про згадці того, про що ми з ним тоді говорили.

— Ти мені не сказала, що тобі погано, — насупився він. — Звідки я мав знати? Я ж не екстрасенс…

— Але ти й не цікавився, — я зітхнула, вдягаючи іншу кофту і джинси.

— Ну, вибач, у мене купа роботи, я маю тримати в голові все, а тут ще ти зі своїми претензіями… Зіпсувала відпочинок, я хотів розслабитися, але ж хіба з тобою вийде… 

— Ну, може не зі мною дійсно б вийшло, — хмикнула я, а потім відчула, як на очі навертаються сльози.

Все ж, це була не я. Всі ці репліки, гострі слівця… Не цього я хотіла. 

— Що ж, наступного разу матиму на увазі, що тебе краще не брати, — сказав він крижаним тоном. 

До горла вже підступив клубок. Я ледь-ледь стримувалась, щоб не заплакати. Плечі вже трохи тремтіли, але Філ навряд би помітив мій стан… Або навпаки, помітив би, але нічого б не зробив…

А ще в якусь мить мені стало страшно, що він дійсно більше не візьме мене. І тоді я більше, можливо, не побачусь з Кіром… Не буде таких приводів… 

— Ходімо? — Філ поглянув на мене. — Ти вже готова? 

— Ти ще кохаєш мене? — тихо запитала я, не повертаючись до нього обличчям. 

— Блін, ну не починай, чого ти вічно зі своїми істериками… Я хочу просто відпочити, — сказав він, не дивлячись на мене.

Я промовчала. Навіть на питання відповісти йому складно… Хоча, я в принципі вже знала відповідь. Чомусь одразу заспокоїлась, ніби просто чекала на ці його слова. Точніше на те, що він їх не скаже. 

Врешті-решт вдягнула кофту і обернулась до нього. Подивилась в очі спокійним поглядом, не знаю, що я хотіла там побачити…

— Не ображайся, звісно, я люблю тебе, — сказав він. 

— Добре, не буду ображатись, — я кивнула. — Ходімо…

***

Коли ми вже дійшли до галявини в лісі, де була купа підсніжників, мій настрій значно покращився. Я дістала телефон і вирішила зробити пару фотографій, щоб потім, можливо, використати їх як рефенерси для якоїсь картини. 

Олена з Мішею десь одразу загубились, в мене були підозри, що вони фанати незвичних місць для… Цього. Я почервоніла навіть від простої думки про те, чим вони могли б тут зараз займатися. 

Філу хтось подзвонив ще коли ми вийшли з будинку, і він весь час висів на телефоні, а Аліса була поруч з Кіром.

Я дивилася, як вона присіла поряд із підсніжниками, а Кір її сфоткав. І Аліса одразу почала клацати в телефоні, мабуть, викладаючи фото в Інстаграм. 

Тим часом Кір підійшов до мене.

— Давай і тебе сфотографую, — запропонував він. 

— Мене? — я відчула, як до щік приливає кров. — Давай… Може, якщо я почну вести той блог, про який ми говорили… А можеш сфоткати так, щоб не було видно всього обличчя? — запитала я майже пошепки.