14. Кір. (Не)достатньо хороший.

Мені не сподобалося, як Філ і Аліса насмішкувато говорили про Марину. Взагалі це було якось неправильно — обговорювати людину, яка відсутня. І те, що ніхто мене не підтримав, а всі тільки посміялися, викликало роздратування. 

Подумав, що коли всі роз’їдуться, треба поговорити з Алісою. Але зараз я мав сходити до кімнати Марини і привести її. 

Стоячи перед зачиненими дверима, постукав: 

— Марино, ти тут? 

— Так, — почув я її тихий голос. — Я скоро спущусь… Мені треба ще пару хвилин.

Її голос звучав не так, як зазвичай, вона була здивована, що я прийшов, і певно тому не змогла приховати свій стан: мені здалось, що вона там плакала, хоч  і ніяких схлипів я не чув.

— У тебе все добре? — запитав я. — Може, потрібна допомога? 

— Так, все нормально, не  переживай… Я скоро прийду в норму, — тихо додала вона. 

— Можна увійти? — запитав я. 

Вона якусь мить мовчала, але врешті-решт відповіла:

— Добре, заходь…

Коли я зайшов, прикривши за собою двері, то побачив, що Марина сиділа на ліжку. Її очі були червоними, а вії — вологими, вона одразу відвела від мене погляд.

— Тебе хтось образив? — одразу запитав я. — Філ? 

— Я не мала ображатись… Нічого такого не сталось, я не знаю, чому так відреагувала, — тихо сказала Марина, нарешті поглянувши на мене. — Просто мені здалось, що він хоче мене спекатись. 

Я теж відчував, що Філ поводиться з Мариною якось зневажливо, він увесь час намагався підкреслити якісь її недоліки. Але не знав, як про це сказати. Та й взагалі, чи правильно лізти в чужі стосунки та повчати людей? Певно, наш шлюб із Алісою теж не зовсім ідеальний. 

— Ми всі іноді можемо поводитися по-дурному, — зрештою сказав я. — Думаю, він зробив це не спеціально. 

— Чомусь я впевнена, що ти б так не зробив, — вона зітхнула і знов відвела погляд. — Навіть зараз… Ти прийшов до мене… Бо ти хороша людина. 

— Я просто хвилювався, чи в тебе все добре. Але всі інші теж переживали, — я вирішив не казати про те, як усі байдуже поставилися до її відсутності. — Думаю, Філ уже шкодує про те, що так повівся з тобою. Ходімо снідати, а потім підемо гуляти до лісу.  Адже наше життя таке коротке, якщо весь час сумувати, то потім не буде чого згадати в старості…

— Дякую, — вона знов подивилась на мене. — Знаєш, в цю мить, зараз, я трохи заздрю Алісі… Ти вмієш відчувати людей. 

— Ну, я думаю, для неї це неважливо, — усміхнувся я. — Вона більше переймається тим, що Філ заробляє більше за мене. 

— Та ну, — вона, схоже, щиро здивувалась. — А яке це має значення? Якщо кохаєш людину, то неважливо, скільки вона заробляє. 

— Аліса любить, щоб усе було комфортно, — сказав я. — Найдорожчі косметологи, наймодніші речі, нова модель айфона… В неї все має бути найкраще. Тому вона постійно дивиться на своїх подруг і каже мені, що от у тієї є щось, чого немає в неї. Ось такі у нас душевні розмови…

— Вона тебе не цінує… — Марина все ще дивилась на мене, нарешті ніби остаточно вилізла зі свого панциря, ми були так близько і говорили про такі речі, про які я не говорив з жодним другом. — Ти дуже хороший. 

— Певно, недостатньо хороший для неї, — я зітхнув. Нікому ніколи не розповідав про наші з Алісою проблеми, але Марина викликала у мені довіру. Хотілося, щоб вона не плакала більше.  — Я б хотів, щоб у мене була така дружина, як ти, — раптом сказав я. 

Коли вона почула ці слова, то одразу почервоніла і опустила очі:

— Я теж… Хотіла б, щоб в мене був такий чоловік, як ти. Це неправильно, але, — вона раптом поглянула на мене. — Але все одно, я б хотіла…

Я підійшов до неї і обняв її. 

— Можеш завжди розраховувати на мою підтримку, — сказав тихо. — Якщо раптом почуватимешся погано, захочеться поговорити — дзвони мені, або пиши. А зараз підемо, бо нас усі зачекалися… 

— Тоді, на веранді, я хотіла взяти твій номер, але потім подумала, раптом це неправильно… Але мені добре, коли ми з тобою спілкуємося, — зізналась вона, легенько вчепившись долоньками в мою сорочку і сховавши в ній обличчя. — Та як не показувати, що мені погано, коли Філ так відкрито цікавиться Алісою? Не знаю, як поводитись поруч з ними…

Я не дуже уважно слухав її. Зосередився на своїх відчуттях, розуміючи, що мені приємно обіймати її, відчувати аромат її парфумів. Хотілося б сидіти так якомога довше, забувши про все. 

— Що може бути неправильного? Адже ніхто не може заборонити друзям поговорити по телефону,  — я знизав плечима. — Чи Філ буде проти? Він дивиться, кому ти дзвониш? 

— Ніби не дивиться, — тихо сказала Марина.

— Тоді все чудово, запиши мій номер, я тобі продиктую, і якщо що, дзвони. Чи пиши. Я завжди буду на зв’язку. 

Вона відсторонилась від мене, відпустивши мою сорочку. Дістала з кишені телефон і записала мій номер. 

Я помітив, що її щоки були трохи червоними:

— Пробач… Може, я не мала так вчеплятися в тебе… Сорочка волога, — вона торкнулась кінчиками пальців моєї сорочки в районі грудей. — І мʼята.