13. Філ. Твій чоловік вже ревнує...

— Марино, у нас є якісь таблетки від голови? — звернувся я до дружини, підійшовши ближче до дівчат. — Можеш мені щось принести?

— Авжеж, — вона кивнула і подивилась на Алісу. — Я відійду на пару хвилин, омлет вже все одно готовий… 

— Так, не хвилюйся, я тут з усім розберуся, — усміхнулася вона. 

Марина усміхнулась їй у відповідь і швидко покинула кухню, а я… Як божевільний, одразу, щойно двері за дружиною зачинилися, опинився біля Аліси і обійняв її зі спини:

— Твій чоловік вже ревнує…

— О, він дуже ревнивий, треба бути обережними, — сказала вона, ледь повернувши голову і лукаво поглядаючи на мене.

— Це ж не остання наша ніч, правда? — я зазирнув їй в очі. 

— Я б хотіла, щоб вона була не останньою…

— Яка ж ти шалена… — прошепотів я, торкаючись губами мочки її вуха. — Коли ти поруч, я, здається, божеволію…

— У мене ніколи не було таких емоцій, як із тобою, — відповіла вона. — Це було просто феєрично! 

— Блін, треба відсторонитись, бо по мені скоро все буде видно, — я усміхнувся.

— Так, відволічись, он відкрий вино, — вона кивнула на столик, де стояла пляшка вина. 

Я коротко чмокнув її в губи і все ж відпустив зі своїх обіймів:

— Вино на сніданок, хороший початок дня… — я засміявся. — Хоча, може краще просеко? Почнемо день святково.

— Давай, — кивнула Аліса. 

Саме в цю мить до кухні зазирнули Олена і Міша. Олена, після того, як я зранку їх трохи застукав, побачивши мене, знов розчервонілась.

— Пробач за ранок, — тихо пробубніла вона, все ж подивившись на мене. — Мені так соромно… Нам… — вона тикнула Мішу ліктем в бік. — Це все ти винний…

— Та перестань, — сказала Аліса. — Навіщо вибачатися, чи тут хтось того не робив? Ми всі дорослі люди…

— Це точно, — погодився я, згадуючи сьогоднішню ніч і підморгнувши Алісі. 

Принаймні, в чотирьох людей з шести сьогодні був феєричний новий і цікавий досвід…

— Всі дорослі люди, — додав Міша, чмокаючи дружину в щоку. — Чому двоє закоханих не можуть займатись тим, чим хочуть? Ми ж нікому не заважали…

— От і заспокойтесь, сідайте за стіл, будемо снідати… — Аліса розставляла перед нами тарілки та склянки. 

— А де Кір та Марина? — запитала Олена, сідаючи за стіл. — Пробач, я все проспала і навіть не допомогла зі сніданком. Завтра сніданок з мене.

— Марина ніби за ліками пішла, але, схоже, не в свою кімнату, а в найближчу аптеку,  — засміялася Аліса. — Бо щось її дуже довго немає… Певно, вона так тебе любить, що не знайшла таблеток і побігла їх шукати по всій околиці, — вона підморгнула мені. 

— Вона дійсно мене дуже любить, — я кивнув і усміхнувся. — Ну, колись прийде, куди дінеться з підводного човна… 

— Як вам спалось? — Міша подивився на мене і заграв бровами. — На новому місці все завжди так гостро, скажи?

— На старому іноді теж, — підіграла йому Аліса. 

Я усміхнувся, побачивши її реакцію. Хотілось знов обійняти її і притиснути до себе, але тепер це було неможливо, бо тут були люди. 

— Це точно, — врешті-решт сказав я. 

В цю мить до кухні зайшов Кір. Він озирнувся навколо і здивовано запитав: 

— Наче всі в зборі… А де Марина? 

— Пішла за таблетками, — я знизав плечима і усміхнувся і повторив жарт Аліси. — Може, в аптеку? Бо щось довго її нема.

— Може, я піду погляну, чи все добре? — запитав він. 

— А що з нею може бути не добре? — відповів я питанням на питання. 

— Може, їй потрібна допомога, всяке трапляється, — сказав Кір. — Наприклад, погано себе почуває…

Я подумав, що, схоже, Кіру сподобалась моя дружина. Це було неочікуване відкриття. 

— Ну, може, сходи, якщо так переживаєш, — запропонував я.

Мені хотілось, щоб Аліса помітила те, що помітив я. 

Здається, вона справді помітила, бо я побачив на її обличчі досаду. Здавалося, вона поділяла мою думку, про те, що Марина надто не самостійна і безалаберна. 

— Сходи, тільки швидко, бо все остигає, доведеться їсти холодне, — сказала вона Кіру. 

— Ми швидко повернемось, але якщо тобі так важливо, то можете починати без нас, — теж досить різко відповів їй Кір. 

Аліса невдоволено знизала плечима, але нічого не відповіла. Кір повернувся і мовчки вийшов з кухні. Здається, всі помітили напругу, яка виникла між господарями, але мабуть, тільки я розумів, у чому її реальна причина.…