12. Кір. Вона з ним…

Коли ми зайшли на кухню, то побачили, що ми не перші вирішили попити кави. За столом уже сиділи Філ та Аліса і про щось розмовляли. 

Не скажу, що це мені дуже сподобалося, але, звичайно, я не подав виду. 

— Доброго ранку раннім пташкам! — привітався до них. 

— Привіт, друже, — усміхнувся до мене Філ і встав з-за столу, а потім потиснув мені руку. — Як спалось?

— Дуже добре, а вам на новому місці? — я поглянув на нього, а потім на Марину. 

— Прекрасно, я давно так добре не спав, — задоволено сказав друг.

Марина знов опустила очі. А потім все ж поглянула на мене і на інших:

— Добре…  Добрий ранок, — привіталась вона з іншими.

— Які в нас плани на день? — запитав я. 

— Олена з Мішею може й не вийдуть тепер, — раптом усміхнувся Філ. — Сьогодні я підійшов до ванної, а вони як вийшли, — він усміхнувся. — Вона рота витирала і так почепрвоніла…

Аліса теж загадково усміхнулась, ніби й сама це бачила, а Марина зовсім розчервонілась, почувши ці слова.

— Та вийдуть, де вони дінуться, — усміхнувся я. — Може, після сніданку підемо погуляємо, тут у нас недалеко ліс…

— Я не великий фанат прогулянок, але… Якщо всі підуть, то і я піду, — відповів Філ. — Алісо, ти підеш?

Марина, почувши, що Філ в першу чергу запитав Алісу, знов опустила очі.

— Піду, — вона усміхнулася Філу, і це знову мені не сподобалось. — Там уже повинні бути підсніжники. Я їх дуже люблю. 

— Чудово, тоді так і зробимо, — сказав я. — Давайте щось приготуємо, поснідаємо й підемо по підсніжники. 

— Домовились, — сказала Аліса. — Марино, зробиш омлет, а я швидко насмажу сирників? 

— Добре, — кивнула Марина і усміхнулась, але я помітив, що її усмішка була зовсім не такою, як коли вона говорила зі мною.

Ми з Філом тим часом залишилися сидіти за столом і дивилися на дівчат. 

— А як ви познайомилися з Мариною? — запитав я. 

— Ну, ми знайомі з дитинства, — Філ знизав плечима. — Зараз так і не згадаю точний момент. Може, це було, коли вона прийшла в гості до нашого спільного друга десь класі в пʼятому… А може ще раніше знайомились у дворі. А ви з Алісою? — запитав він у відповідь.

— Ми познайомилися, коли навчалися в універі, на студентській вечірці, — сказав я. — Відразу, коли я її побачив, то закохався. А вона ще певний час мене ігнорила, але потім, як кажуть, крига скресла…

— Не дивно, що вона одразу захопила тебе, — замислено відповів Філ, поглянувши на Алісу. — Вона прямо ідеальна, — і тут же додав: — Ну, це я без всякого… Просто Аліса дійсно дуже гарна.

— Так, вона ідеальна, — погодився я. — Красива, розумна, хороша господиня… Але Марина, мені здається, теж ідеальна. Просто вона не така яскрава, як Аліса. 

Філ усміхнувся на ці мої слова, здавалось, навіть в якусь мить ледь не засміявся, але все ж стримався.

— Дякую, — врешті-решт сказав він. — Ти як завжди джентельмен, навіть коли дівчата не чують.

— Але я не для дівчат стараюся, я реально так думаю, — мені не сподобався його глузливий тон. 

— Але ти б точно не проміняв Алісу на Марину, зізнайся, — тихо сказав він і лукаво подивився на мене, продовжуючи усміхатись. 

 — Як би сказав один мій університетський викладач, це некоректна постановка питання, — відповів я.  — Люди не речі, щоб мінятися ними…

— От і все, що треба було знати, — він знизав плечима. — Ввічливість теж має межі.

— Добре, я піду погляну, як там Олена з Мішею, бачу, дівчата вже майже все приготували, можна снідати, — сказав я, встаючи з-за столу. Чомусь не хотілося більше розмовляти з Філом. Хоча він і був моїм другом, але зараз викликав якісь неприємні відчуття. Здавалося, він спеціально провокував мене, а я такого не любив. 

Виходячи з кухні, ще раз кинув погляд на Алісу. Вона виглядала якоюсь занадто щасливою. І якраз, коли я подивився на неї, вона глянула на Філа і усміхнулась йому. Невже вона прямо так відкрито з ним фліртує? При його дружині і в моїй присутності? 

Це було зовсім не схоже на її звичну поведінку. Але зараз я вирішив нічого їй не казати. Може, це мені тільки здалося, не буду нікому псувати настрій. 

Але, коли гості роз'їдуться, нам із дружиною не завадить серйозно поговорити…