6. Ми нікому не скажемо...

МАРИНА

Коли я прокинулась, то побачила, що Філа поруч не було. Це було дивно, бо зазвичай він у вихідні спав довше за мене, відсипався за будні. 

А потім в голову одразу прийшла інша думка… Як там Кір? Вони з дружиною сьогодні… Я навіть відчула, як почервоніла від цієї думки.

Ну, вони чоловік і дружина, і вона вся така ідеальна і красива, авжеж, в них все було. 

Мені не можна думати про такі речі, не можна…

Я встала з ліжка і пішла до вбиральні. Стала перед раковиною і вмилась холодною водою, після чого подивилась на себе в дзеркало. Щоки все ще були червоні. 

Кір тоді сказав, що допоможе мені з картинами… Вчора це здавалось такою хвилюючою ідеєю, але зараз я подумала, чи не буде це певною мірою зрадою?...

Але в мене все ще навіть не було його номеру телефону… Я і не маю його просити. Хай все буде, як буде… Може, сьогодні та магія просто розвіється? Хоч я і змусила подумати себе про це, насправді відчувала, що ні, не розвіється. В моїй голові точно не розвіється.

Я вирішила прийняти прохолодний душ, щоб хоч трохи остудити себе і вибити з голови ці навʼязливі думки. Я не маю думати про нього в такому ключі…

Коли вже вийшла з душу і вдягнулась, то вийшла з кімнати. Пройшла до веранди, яка була між спальнями, і побачила, що Кір стояв на ній один.

Чи можу я підійти? Якщо ми просто постоїмо поруч, це не буде виглядати дивно… Може, більше ми взагалі не побачимось… Принаймні, найближчим часом. 

Подумавши так, я все ж пройшла на веранду, прикриваючи за собою дверцята.

Зайшла і одразу відчула, як кров знов приливає до щік, а всі слова ніби забулись, коли я подивилась на нього.

— Доброго ранку, — усміхнувся він. — Чудово виглядаєш!

— Доброго ранку, дякую, — я опустила очі і відчула, що зовсім розчервонілась. Прямо як дівчинка на першому побаченні, що зі мною відбувається поруч із ним?... — Ти теж… Я не завадила? 

 — Звісно, ні, — відповів він. — Аліса десь пішла, то я вирішив пошукати її. Мабуть, вона на кухні. 

— Якби дійсно шукав, то хіба не зазирнув би на кухню? — я усміхнулась. 

— Та от саме збирався йти, може підемо разом, вип’ємо кави? — він поглянув на мене. 

"Все ж, магія розвіялась" — подумала я. 

Він думав про Алісу, то тільки я щось собі взяла в голову, щось таке, чого насправді не було…

— Так, ходімо, — я кивнула, опускаючи очі.

— Я тут думав про ту нашу скриньку з бажаннями, — сказав він, поки ми йшли на кухню. 

— І що надумав? — запитала я.

Насправді, хотіла запитати інше. Мені дуже хотілось дізнатися, що він загадав вчора… Навіть якщо це було просто під моментом, в ту мить, що саме він хотів?... Він же це все придумав, тож точно хотів. 

 — Мені було цікаво дізнатися, що саме ти загадала, — сказав Кір.  — Мабуть , щось, пов’язане з мистецтвом? 

Я ще більше почервоніла, бо моєю першою думкою тоді було дещо зовсім не про мистецтво. Але написала я дійсно зовсім інше бажання, саме про мистецтво… Написала, щоб у нас все вийшло з тим планом… Навіть якщо хтось прочитає моє бажання, він не зрозуміє, що саме я мала на увазі.

— Так, — я кивнула. — Повʼязане. А ти? — я все ж поглянула на нього. — Що загадав? 

— Так, нічого особливого, — він загадково усміхнувся.  — Хочу, щоб один мій задум втілився в життя. 

Коли ми вже майже підійшли до кухні, були в останньому коридорі, я взяла його за рукав кінчиками пальців:

— Дякую… За вчора. Я не забуду той танець.

— Вчора був чудовий вечір, але думаю, попереду ще багато хорошого, — відповів він. — Можна так зустрічатися на вихідних хоч щотижня, якщо, звісно, твій чоловік підтримає цю ідею. 

— Я б дуже хотіла… — я зазирнула йому в очі. — Щоб ми… Ні, пробач. Я певно поводжусь якось неправильно, — я захитала головою і відпустила його рукав. 

— Чому, все добре, — сказав Кір. — Кожній людині хочеться проводити вільний час із друзями. Хіба що запеклим інтровертам це не до вподоби, але, здається, ти не з таких…

— Так, — я кивнула. 

Він все робив правильно, казав правильні слова, а я відчувала себе поганою людиною, бо хотіла почути трохи більше. Але він просто був зі мною ввічливим, ось і все. Кір просто хороша людина…

— Ти мені дуже подобаєшся, — раптом сказав він. 

— Ти маєш на увазі, що я хороша людина, чи щось таке? — серце чомусь забилось часто-часто, я сковтнула слину і подивилась йому в очі.

 — Хороша людина і вродлива жінка, — він знову усміхнувся. — Якби я не був одружений, а ти б не мала чоловіка, то певно, я б запропонував тобі зустрічатися. Точно, я б так і зробив. 

— Якби я не була одружена, я б точно погодилась, — тихо сказала я, зовсім розчервонівшись. — Бо ти мені теж дуже подобаєшся…

 — Я дуже радий це чути, — відповів він. — Бо думав, що зараз, почувши мої слова, ти розгніваєшся.