9. Філ. Хочеться спробувати

Під час танцю я дозволив собі трохи притиснути Алісу до себе. Відчувати її аромат, тепле дихання на моїй шкірі, руки на плечах… Все це було доволі хвилююче. Все тому що вона була дуже красива і спокуслива, я навіть трохи заздрив другові, що в нього така ідеальна дружина. 

— Я б потанцював з тобою наодинці, — прошепотів, коли мелодія вже закінчувалась. 

— Справді? — вона засміялася. — Любиш танцювати? 

— Все залежить від партнерки, — я усміхнувся. 

— А що, Марина не гарно танцює? Он, дивись, як вона притулилася до мого чоловіка…. Як на мене, дуже чуттєвий танець  в них виходить…

Я кинув погляд на Марину і Кіра і дійсно навіть відчув легкий укол ревнощів. Ніколи не бачив її зі сторони настільки близько з кимось іншим. 

— Це точно, — погодився я, трохи підтиснувши губи: я дійсно не очікував побачити щось подібне. 

— Ти засмутився? — Аліса зазирнула мені в очі. — Не переживай, то лише танець… Мені не треба було звертати на це твою увагу. 

— Все добре, — я тепер теж дивився на неї, не відводячи погляду. — А сама? Не ревнуєш його? — я кивнув в сторону Кіра і Марини.

— Я знаю, що він кохає мене, — сказала Аліса ніби з якимось викликом. — Кіру більше ніхто не потрібен, бо в нього є я. 

— Марина теж закохана в мене, — я усмхінувся. 

Не додав, що більше ніхто їй не потрібен, бо… Якось язик не повернувся. Щось мене все ж насторожувало в цьому їхньому танці, хоча, певно, я просто не очікував такого від постійно тихої і спокійної Марини.

— Знаєш що я подумав? — прошепотів я їй на вухо. — Я хочу почитати ті бажання. Певно, вийду вночі, коли всі ляжуть спати, припустімо, через годину після того, як всі вляжуться…

— І моє? — вона вдала, що налякана. — О ні, не треба! 

— Твоє прочитаю першим, — я тихо засміявся. 

— Тоді я теж піду і прочитаю твоє, — заявила Аліса. 

— Тоді зустрінемось через годину після того, як всі ляжуть, — прошепотів я і саме в цю мить мелодія змінилась на швидку. 

Я відпустив її з обіймів і знов мимоволі глянув на Кіра з Мариною.

Вони вже не танцювали, просто стояли і розмовляли про щось, але на обличчі Марини був той самий вираз… Мені здалося, що вона не дивилася так на мене, як на нього…

***

Коли ми вже лягали спати, Марина була якась сама не своя. Точніше, вона була ще більш мовчазною, ніж зазвичай. Навіть відвернулась від мене, щойно ми лягли.

— Цікавий був вечір, правда? — тихо запитав я.

— Так, — сказала вона. — Дуже цікавий. 

— Кір такий джентльмен, він тобі сподобався? — не знаю, чому я запитав це, може, хотів почути, що вона кохає тільки мене і не дивиться на інших? Хоча і сам не без грішка…

— Так, він дуже цікавий, — відповіла вона. 

— Прямо дуже? — перепитав я, обпалюючи подихом її шию.

— З ним цікаво поговорити, — вона повернулась до мене. — А ти що, вже приревнував? 

— Трохи, — зізнався я. — Не буду обманювати. Але й мені було цікаво з Алісою, тож певно все справедливо.

— Так, — погодилась вона. — Я рада, що в тебе хороший настрій. 

— Спи, — я обійняв її і прикрив очі. — Далі буде ще цікавіше. Бачиш, нові люди — не завжди погано.

 — Так, — сонно пробурмотіла Марина, а за хвилину я вже почув по її диханню, що вона спить. 

Я обережно забрав від неї руки і потягнувся до телефону, щоб поглянути на час. Треба було почекати ще півгодини до нашої зустрічі. Хоча, може вона і не прийде? Але я хочу ту пригоду… Хотілось би, щоб вона прийшла…

***

Коли вже пройшла рівно година від моменту, як ми всі розійшлись, я встав з ліжка, натягнув штани і прямо без футболки пішов у напрямку кухні. Відчував азарт, все ж, не кожен день зі мною відбувалося щось подібне. 

Зайшов на кухню і побачив, що тут нікого нема. Зловив себе на думці, що це мене засмутило. Я підійшов до шкатулки з бажаннями, коли почув за спиною тихі кроки.

Раптом чиїсь прохолодні долоні затулили мені очі. Я почув аромат парфумів, який одразу упізнав…

— Ти смачно пахнеш, Алісо… Аж хочеться спробувати.