8. Кір. Може, ти мені наснилася?

— Згоден з тобою, — я поглянув на неї. — Навіть не уявляю собі, щоб я поїхав кудись з України, мені тут все найкраще. 

— Я вчилась за кордоном і багато де побувала, — продовжила Марина, мʼяко усміхаючись мені. — Іноземці часто думали, що наша країна якась відстала, прямо як країни Африки. Особливо американці. Я тоді гуглила Київ і показувала їм. Показувала наші дороги і машини, вони були в шоці. В них містом не їздить стільки дорогих машин, як у нас. 

— Ого, — Філ подивився на свою дружину і торкнувся долонею її плеча. — Вперше почув від тебе так багато слів за раз, та ще й в новій компанії. 

Я побачив, що вона після цього зауваження знітилася і замовкла. 

— Може, увімкнемо музику? — сказав. — Потанцюємо трохи? 

— Ми за, обожнюємо танці, — Міша взяв Олену за руку і галантно поцілував її.

Олена мило усміхнулась своєму чоловікові: все ж у цих двох була справжня ідилія.

— Я теж за. Даси потанцювати з господинею будинку? — Філ усміхнувся. — Чи ти ревнивий?

— Ні, ми ж друзі, — усміхнувся я. — Тому будь ласка, якщо Аліса не проти. 

— Я зараз увімкну колонку і можемо дійсно почати танці, — відповіла Аліса і встала з-за столу. 

За мить заграла музика і Філ встав з-за столу і пішов до Аліси. Олена з Мішею також пішли на імпровізований танцмайданчик.

Я ж тим часом знов поглянув на Марину, яка сиділа, опустивши очі. Тепер ми за столом були тільки вдвох.

 — Підемо потанцюємо? — запитав я її. 

— Потанцюємо? — вона підняла голову і подивилась мені в очі, на її обличчі я побачив здивування і легкий румʼянець.

— Ну я, правда, не дуже добре танцюю, — сказав я одразу, побачивши, як Філ уже взяв Алісу за руку і вони пішли у центр кімнати. — Мабуть, гірше, ніж Філ. 

— Ні, ти не зрозумів… Я хочу… Потанцювати з тобою, — тихо відповіла вона, встаючи зі стільця. 

 — Тоді чудово, — несподівано я відчув хвилювання, як у школі, коли на дискотеці вперше запросив дівчинку на повільний танець. Тоді мені здавалося, що всі на нас витріщаються, і зараз так само. Хоча, звичайно, я розумів, що до нас нікому немає діла, але серце все одно забилося частіше. А може, це через те, що Марина була так близько? Я відчував легкий аромат її парфумів, він був дуже приємним, і чи то від цього аромату, чи від випитого алкоголю, я почувався не так, як зазвичай...

Я поклав руки їй на талію і зазирнув в очі. 

— І все-таки, я тебе десь бачив, — тихо сказав я їй. — Може, ти мені наснилася? 

Вона одразу почервоніла, але погляду все ж не відвела:

— Може і зараз ми спимо? — тихо запитала Марина. — Я почуваюсь… — вона запнулась. — дивно…

Я теж почувався дивно. Хоча, кого я обманюю, я прекрасно розумів, як саме я почувався. Але подібне відбувалось зі мною вперше…

— Я дивився якийсь фантастичний фільм, то там герої ніби жили два різних життя — одне в реальності, а друге — уві сні, — усміхнувся я. — Може, з нами відбувається щось подібне? 

— Мені б хотілось, щоб цей сон тривав трохи довше, — вона несподівано опустила очі і втулилась обличчям мені в плече.

Я помітив, що в неї навіть вуха почервоніли, цим жестом вона певно ховала своє хвилювання. Таке ж саме хвилювання, яке намагався приховати я.

— Я теж не проти, —  відповів я. Подумав, що мені найбільше хочеться зараз поцілувати її. Мабуть, я дійсно забагато випив… А може, просто вона так дивно впливала на мене. 

 Коли вона почула ці слова, то притиснулась до мене трохи ближче. Ніби намагалась запамʼятати цю мить, взяти від неї максимум, принаймні такий, який ми обоє могли собі дозволити, не переходячи межі. Чи принаймні не показуючи того, що, схоже, ми обоє подумки їх все ж перейшли…