6. Філ. Скринька бажань.

Мені подобалось, як на мене дивилась Аліса. Щось було в тому погляді… Грайливе і цікаве, щось таке, чого ніколи не було в моїй дружині. 

— До речі, я привіз вам дещо, — сказав я. — Раз продукти вже заніс, можна і це занести… — я підморгнув дівчатам, насправді, в якусь мить зловив себе на думці, що підморгував саме Алісі. 

— Супер, люблю сюрпризи, — з ентузіазмом відгукнулася вона. 

Я усміхнувся і пішов з будиночку. Відкрив багажник і дістав квіти, я придбав чотири однакових букети в корзинках, щоб нікому не було образливо. Взяв всі корзинки і поніс до будиночку. Поставив два з них на столик в передпокої, а інші два поніс назад на кухню.

— Це теж вам, — сказав, підійшовши до Марини і Аліси. — Зі святом! 

— Яка краса! — вигукнула Аліса. — Дякую! 

— Дякую, — тихо сказала Марина, ледь-ледь усміхаючись краєчками губ. 

— О, в хід пішли подарунки? — на кухню зайшов і Кір, подивився на дівчат, усміхнувся. — Ну, Алісі я подарунок вже подарував, а іншим хотів зробити подарунок, коли вже на місці будуть всі дівчата, але… Зараз, секунду, — він вийшов з кухні. 

— Чого це він? — я усміхнувся. — Поводиться якось незвично, не думаєш? — я подивився на Алісу.

— Та так, щось на нього не схоже, — відповіла вона. — Може, закохався? — і голосно засміялась. 

Я теж засміявся, але майже одразу відповів:

— Ну, закохуватись в свою жінку знову і знову — це непогана традиція…

Марина в цю мить зробила пару кроків назад, я помітив цей рух, він здався мені також якимось дивним. 

— Кір ніколи не був особливим романтиком, — сказала Аліса. — Коли ми були молодші, я навіть трохи ображалася на нього за це. Бо мріяла про якісь незвичайні жести уваги. Але потім зрозуміла, що в стосунках це не головне. Головне — турбота і підтримка…

— Так, — погодився я. — Це дійсно найважливіше, я Марині завжди так і кажу. 

В цю мить на кухню повернувся Кір, у нього в руках була якась скринька і невеличкі аркуші паперу з ручками. На подарунки це було зовсім не схоже.

— Що це ти приніс? — Аліса здивовано дивилась на чоловіка. 

— Я дещо придумав, так, це доволі спонтанна ідея, але сподіваюсь ви мене підтримаєте, — сказав він. — Хочу, щоб кожен з вас написав своє найзаповітніше бажання на аркуші, і сховав в скриньку. Потім прийдуть всі і так само допишуть. А потім ми цю скриньку закопаємо. 

— Закопаємо? — Аліса підняла брови. — Навіщо? 

— Ну, щоб ніхто не дивився, — пояснив він. — Це буде секретне бажання, таємне. Ви ж знаєте, що бажання не можна говорити вголос, якщо хочеться, щоб воно збулось.

— Ми таким у першому класі займалися, — засміялась Аліса. — Цікаво було б зараз відкопати ті бажання. Я здається, загадала, що хочу зніматись у кіно…

— Думаю, така візуалізація має допомогти зрозуміти, чого саме хочеться кожній з вас, — Кір усміхнувся і мені здалось, що поглянув кудись Алісі за спину.

Я прослідкував за його поглядом і зрозумів, що він подивився на Марину.

Марина теж, здається, дивилась на нього, бо мій погляд так і не помітила. Чомусь стало неприємно. 

— Добре, що ти придумав таке тільки для наших дівчат, — я плеснув Кіра по плечу. — Бо деякі бажання, як скринька Пандори, краще про них і не думати.

— Можна і нам написати бажання, — усміхнувся Кір. — Буде цікаво. 

— Ну давайте, — я знизав плечима і взяв один з аркушів та ручку. — Буду перший…

Я знов кинув погляд на дівчат. Значить, таємні бажання… Але їх все одно може хтось прочитати, тому там не можна писати щось таке, що могло б мене скомпрометувати. Однак і писати щось зовсім нецікаве теж не хотілось. Я кинув погляд на Алісу. Було б цікаво прочитати її таємне бажання… Але вона, як і я, точно не напише нічого такого. 

"Хочу цікаву пригоду", — написав я врешті-решт і першим поклав аркуш до скриньки. 

Одразу за мною своє бажання поклала і Аліса. Кір і Марина ж чомусь довше сиділи над своїми аркушами, але потім майже синхронно підійшли до скриньки. Кір зупинився і пропустив Марину вперед і я помітив, що вона, схоже, навіть трохи почервоніла від цього незначного жесту ввічливості. Все ж, певно, їй дійсно було не надто комфортно з незнайомими людьми.

Коли вона кинула свій аркуш, останнім свій додав Кір.

— Ну що ж, — він прикрив скриньку. — А тепер давайте випʼємо?...