4. Марина. Незвичайне хвилювання

Чомусь я відчула, як до щік приливає кров. Відчула себе якоюсь школяркою, бо це все нагадало мені, як дівчата в молодших класах, коли пили з однієї пляшки з хлопцями, казали, що вони ніби як поцілувалися з тими хлопцями…

— Я теж почуваюся якось не так, як завжди, — сказав він, усміхаючись. — Мабуть, через таку хорошу компанію і кальян смачніший. 

— Мабуть, — я кивнула, також усміхаючись. Чому мені було так комфортно зараз, я не розуміла…

Цієї миті ми почули в передпокої чиїсь кроки, а потім двері відчинилися, і на порозі з’явилась  жінка мого віку в стильному пальто глибокого смарагдового кольору, яке відтінювало колір її очей. 

— О, ви тут, а я думаю, чого так тихо в домі, мав бути натовп людей, а нікого немає, — сказала вона. 

— Філ поїхав вітати своїх співробітниць, скоро має бути, — сказав Кір, піднімаючись і підходячи до своєї дружини. — А Міша з Оленою щось затримуються, мали б уже бути, може в заторі застрягли. До речі, це моя дружина, Аліса, — він повернувся до мене. — Алісо, познайомся з Мариною, дружиною Філа. Вона працює в жіночому журналі, тож, думаю, вам буде про що поговорити…

— Дуже приємно! — енергійно сказала Аліса, подивившись на мене. 

— Мені теж, — я також підвелась з диванчику і усміхнулась, але погляд опустила.

Чомусь почувалась не дуже комфортно, хоча ще хвилину тому все було не так. Може, через ті думки про опосередкований поцілунок з чужим чоловіком, її чоловіком?... 

— Марино, я зараз перевдягнусь в спальні, а потім допоможеш мені з приготуваннями? Всі гості будуть десь за годину, я дзвонила. Якраз встигнемо все зробити, — сказала вона.

— Так, авжеж, — я кивнула.

Вона теж кивнула, скинула модні черевички на підборі, Кір допоміг їй зняти пальто і потім вона швидко пішла на другий поверх.

Коли ми з ним знов залишились наодинці, я чомусь відчула легке хвилювання.

— Я думаю, ви подружитесь, — сказав він. — Аліса дуже компанійська, у неї купа знайомих. І вона чудова господиня. 

— Сподіваюсь, так і буде, — я усміхнулась. — У мене в Києві нікого нема… Тільки чоловік. Хотілось би мати друзів. 

Сама не помітила, як повторила фразу Філа про друзів, хоча до того казала йому зовсім протилежне…

— Ну, сьогодні познайомишся з нашими друзями, то вже не будеш почуватися самотньо, — відповів Кір. — Ми часто збираємось разом на вихідних, або ходимо кудись. 

— У Філа не так багато часу, — я зітхнула. — Навіть зараз він поїхав, і невідомо коли повернеться…

— Ну, ти ж не прив’язана до нього, думаю, він не буде проти, якщо ти теж кудись ходитимеш, навіть без нього…

— Але чи буде це зручно? Впевнена, в вашій компанії, як і всюди, всі ходять парочками, — я злегка сумно усміхнулась. 

— Ні, у нас є й неодружені друзі, — заперечив він. — Правда, чи не буде Філ тебе ревнувати до них? Хіба що я скажу, що пригляну за тобою.

Він засміявся. 

А я знов відчула дивне і неправильне хвилювання. Ніхто ніколи особливо не піклувався про мене і не цікавився моїми інтересами так, як цей майже незнайомець, обличчя якого мені навпаки здавалось знайомим…

— Він не буде… Ревнувати, — врешті-решт відповіла я. — Ніколи не ревнує. Навпаки каже, щоб я кудись ходила, а не сиділа вдома через те, що поки що працюю віддалено.

— Ну це ж чудово, що не ревнує, — сказав Кір. — А я от ревнивий, і нічого з собою не можу зробити. Як побачу, що Аліса з кимось фліртує, то відразу хочеться почати розбиратися, ледве стримуюсь, щоб не почати бійку. Правда, вона це знає, то не дає мені приводу для ревнощів. 

— Вам пощастило одне з одним, — відповіла я. — Це прекрасно, коли в парі таке взаєморозуміння…

— Ну що ви, скучили тут без мене? — почули ми веселий голос Аліси, яка якраз спустилась з другого поверху. 

— Авжеж, скучили, — Кір підійшов до своєї дружини і обійняв її за талію.

До моїх щік знов прилила кров, але я чомусь продовжувала дивитись на них. Ще за мить він торкнувся губами її губ, прикриваючи очі, а вона одразу ж відповіла на поцілунок, обвиваючи його шию руками…