2. Місце, розраховане на надто тісний контакт....

— Я… Навряд я з цим впораюсь, — я злегка закусила губу. —Я не така сильна характером, та й не розбираюсь в подібному… Вмію писати тексти, але блог… Навіть не знаю.

 — Якщо ти вмієш писати тексти, то й блог у тебе вийде, — Кір усміхнувся. — Ну, можна прослухати якісь курси по соцмережах. Я підкажу, на що звернути увагу. Ти ж знаєш, що в мене компанія, яка якраз спеціалізується на піарі? Чи Філ тобі не розповідав? Зробимо з тебе “зірку”!

— Мені якось незручно… Це точно не складно? Я не зможу заплатити багато, бо Філ контролює мої витрати, я ж зараз майже зовсім не заробляю, — я опустила голову. — Журналістика приносить мало грошей, хоч я це й люблю.

— Та не треба нічого платити, мені й самому цікаво, що з цього вийде, — сказав він. — А якщо не вийде, то знову ж таки, ти нічого не втратиш. Отримаєш досвід, який знадобиться колись пізніше. В будь-якому випадку, нічого страшного не станеться, і Філ тебе не з’їсть. 

Я знов не втрималась і тихенько засміялась. Прямо уявила собі цю картину: Філ намагається вкусити мене за те, що я його не слухаюсь, і в моїй голові це виглядало досить кумедно.

— Ти любиш кальян? — несподівано запитав він і усміхнувся так, що на щоках зʼявились невеличкі ямочки. — Дуже хочеться палити, у мене трохи залежність. 

— Колись, коли ми ще тільки починали з чоловіком жити разом, ми часто робили кальян, — зізналась я. — Я люблю кальян. У нас був справжній, індійський, мої батьки привезли його з Гоа. 

— О, то в нас з тобою спільне захоплення, — зрадів він. 

— Я давно не палила, — я усміхнулась. 

З ним було якось легко, так, ніби ми знайомі сто років і просто не бачились цей час. А коли побачились, то все ніби як стало на свої місця… Це було якесь дивне відчуття. 

— Аліса не дуже любить цю справу, — сказав він. — Тому якраз, поки вона не повернеться, можна зробити, ти не проти? 

— Ні, — я похитала головою. — Давай зробимо, мені цікаво. 

Мені дійсно було цікаво побачити, як це робить профі. Я взагалі поважала професіоналів, і не важливо, в якій сфері люди були професіоналами. Коли людина щось вміє, робить це добре, це заслуговує на повагу. 

Ми пройшли на велику світлу кухню і Кір дістав маленькі підставки під тютюн, які ставляться зверху на кальяни. Їх в нього було дві.

— Забʼю дві, а палитимемо одну, одна про запас, можна буде потім на другий швидко встановити, або просто поміняти чашу, — сказав він.

— Добре, — я кивнула.

Він простягнув мені одну з чаш, відкрив пластикову баночку, таку, ніби з-під великого круглого крему, тільки чорну. Там лежав тютюн.

— Спочатку його треба рівномірно викласти в чашу, — він взяв виделку і набрав тютюн з банки, потім поклав його в чашу, повторив цей рух декілька разів. — Так, щоб було майже по краї, але не вилазило, бо буде горіти, — він простягнув мені ще одну виделку і порожню чашу. 

Я зробила те ж саме, що й він. 

— Ні, не пресуй його, — він торкнувся долонею моєї руки, в якій була виделка. Стояв в мене прямо за спиною, майже обіймав, і я відчула легке хвилювання. — Треба робити це мʼякше, — я чула його голос прямо біля мого вуха і тілом пройшли мурахи. — Отак, — він поправив тютюн, буквально за пару рухів все стало так само, як і в його чаші, після чого він одразу відсторонився. 

— Тепер треба залити в колбу воду чи молоко, а потім закрити колбу трубкою і встановити чашу? — запитала я.

— Так, — відповів він. 

Я уважно спостерігала за тим, як він швидко і вправно робить все, що потрібно. От тільки замість води чи молока в колбу пішло дороге вино. Такий кальян я теж декілька разів палила, але ніколи не робила сама…

Він відніс кальян до вітальні, поставив перед невеличким диванчиком на двох, який стояв прямо перед вікном. Я подумала, що тут, певно, він зазвичай сидів зі своєю дружиною… Це місце було розраховане на тісний контакт, надто мало простору.

Коли він взяв трубку до рота і зробив першу затяжку, я уважно спостерігала. Чомусь це дійство заворожувало. Дим розійшовся перед нашими обличчями і я побачила його ніби як в тумані. Приємний аромат рафаело розійшовся легенями, я на автоматі облизнула губи.

— Ану спробуй, — він простягнув мені трубку, не змінюючи мундштук.

Я взяла трубку і зробила затяжку. 

— Ніколи не палила такого смачного кальяна, як сьогодні, — тихо сказала я. 

Потім він узяв трубку з моїх рук і знову зробив затяжку...  

Чомусь я відчула, як до щік приливає кров. Відчула себе якоюсь школяркою, бо це все нагадало мені, як дівчата в молодших класах, коли пили з однієї пляшки з хлопцями, казали, що вони ніби як поцілувалися з тими хлопцями…

— Я теж почуваюся якось не так, як завжди, — сказав він, усміхаючись. — Мабуть, через таку хорошу компанію і кальян смачніший. 

— Мабуть, — я кивнула, також усміхаючись. Чому мені було так комфортно зараз, я не розуміла…

Цієї миті ми почули в передпокої чиїсь кроки, а потім двері відчинилися, і на порозі з’явилась  жінка мого віку в стильному пальто глибокого смарагдового кольору, яке відтінювало колір її очей.