=5=

–– А чого це ти раптом так подобрішала? –– примружився Дем'ян.

–– Ну я ж тебе знаю, –– знизала плечима і відійшла від нього. –– З тобою краще дружити, ворожнечі ніхто не витримає. Ти сам казав і не раз.

–– Я з бабами не ворогую, –– відрізав Байсаров.

Від його слів я мимоволі поморщилася. Грубий. Як і завжди. Хоча в пам'яті одразу ж спливли смутні моменти ніжності. Але я відігнала їх геть.

Зрозуміло. Із жінками Байсаров займається зовсім іншими речами. Я це давно зрозуміла. Вірність Дем'яну не знайома. А втім, з чого б йому бути вірним?

Чоловік нічого не обіцяв. Ніколи. Я наївна дурепа. Сама все придумала і повірила в казку. Ось тільки реальність швидко повернула назад на землю.

Тоді я й пішла від нього. Постаралася забути назавжди, викреслити з пам'яті.

Байсаров не з тих, кому потрібні стосунки. Він природжений бабій. Упевнений у своїй неперевершеності. Що ж, виглядає чоловік і справді непогано. Привабливо. Його не назвати класичним красенем, але в кожному жесті відчувається впевненість, особлива аура влади. А ще в ньому є щось звірине, небезпечне і розбурхуюче. Навіть зараз, знаючи, який він покидьок, я не могла заперечувати очевидне. Дем'ян притягував. Але я занадто добре знала цього мерзотника, щоб знову будувати ілюзії.

Звичайно, на кілька миттєвостей я задумалася. Дитині потрібен батько. Ось тільки Байсаров на цю роль ніяк не підходив. Мені було б просто страшно довірити йому сина. Моторошно уявити, як він буде виховувати малюка, просто скине на няньку.

Дем'ян проводив вільний час у розбірках або в розвагах.

Я не прийму його умови, причому не важливо які саме. Нічого хорошого від такого чоловіка чекати не варто.

–– Катю, –– він різко піднявся і знову наблизився впритул до мене, накрив мої стегна великими долонями, притягнув, притулився ззаду і в потилицю видав: –– Ти чого відразу кігті випустила?

–– Нічого, Дем'яне, –– кинула без емоцій. –– Відійди, а то я борщ розплескаю. Дай нормально розігріти.

–– Я б сам розігрів, –– хмикнув. –– Тебе!

А потім ляснув мене нижче попереку, змушуючи вскрикнути. Врізав долонею несподівано і смачно, геть вибив із колії.

–– Ти що таке робиш? –– прошипіла я і обернулася, готова вчепитися йому в обличчя нігтями.

Не найкраща ідея, але зараз він і справді вивів мене.

–– Тихіше, –– посміхнувся Байсаров та одразу винувато підняв руки вгору, відступив на крок назад. –– Дитину розбудиш.

Під моїм поглядом Дем'ян усе ж зайняв своє місце, але більше вульгарностями не сипав. Замовк.

Чудово. Скоро йому стане не до жартів.

Я нахилилася, щоб дістати спеції і... не тільки. У спину почувся виразний свист. Явне схвалення моєї пози.

Роздратування захлеснуло, але тут варто було й порадіти. Байсаров явно не надав значення тому, що я саме беру з нижньої шафки. Його погляд був спрямований в інше місце.

Я закінчила приготування і поставила перед Дем'яном тарілку.

–– Отруту підсипала? –– глузливо запитав Байсаров.

Я лише вигнула брову у відповідь. Дуже сподівалася, що на моєму обличчі не відбилося хвилювання. Просто думала про те, як важливо захистити Бодю від цього монстра.

–– А ти мені ніколи раніше не готувала, –– додав Дем'ян і схилив голову до плеча, пильно спостерігаючи за мною. –– Сама не хочеш скуштувати?

–– Ну раз ти мені не довіряєш, то силою їсти мій борщ не змушую, –– випалила я і спробувала забрати тарілку.

Байсаров не дозволив.

–– Та вірю я, вірю, –– відчеканив і зачерпнув першу ложку.

Я затамувала подих.

Дем'ян похмуро зсунув брови. Відчув? Зрозумів?

–– Смакота, –– підсумував Байсаров і продовжив трапезу.

Їв він із жадібністю. Задоволено бурчав. Ніби здоровенний котяра накинувся на мою їжу. Швидко впорався. Кинув на мене такий погляд ніби очікував на щось.

–– А добавка буде?

Я кивнула.

Чорт. Чому не діє? Я ж вилила туди всю пляшечку. Повинно було вистачити й кількох крапель. Але Байсаров справжній амбал. Такого здорованя нелегко здолати. Утім, тепер дивлячись на його задоволену фізіономію, я вже сумнівалася, що мій план подіє.

–– Ще хочу, –– підсумував Дем'ян.

–– Гаразд.

Узяла в нього тарілку, почала наповнювати. Було б у мене ще що-небудь, теж би підлила туди, але я вже використала все.

Прокляття, як бути?

Тут ззаду почувся гуркіт.

Я здригнулася і обернулася.

Байсаров завалився на стіл. Упав і відключився. Спав мертвецьким сном. Видно, сам не зрозумів, як втратив контроль.

Я посміхнулася і нарешті перевела подих. Спрацювало. Ура! Але ж я вже не вірила, що снодійне візьме такого громилу. Зараз головне зібрати речі й відвезти Бодю подалі.

Але як довго вийде ховатися? Байсаров буде розлючений. Нехай спробує мене зловити. Я зроблю все, тільки б не потрапити в його лапи.