=2=

–– Пусти, –– прошипіла я.

Смикнулася, скинувши його руку зі свого плеча. Тільки в останній момент стрималася, щоб не закричати. Кинула погляд на малюка, побоювалася його розбудити. Богдан все ще мирно сопів у візочку. Дрімав і посміхався. Такий ніжний, крихітний. Мене затопило теплом, але я постаралася зібратися, зосередитися. Зараз головне –– захистити мою дитину від Байсарова.

–– З чого ти взяв, ніби це твій син? –– насупилася, спробувала вгамувати зрадницьке тремтіння в голосі.

Я й справді зовсім не вміла брехати, але зараз варто було б навчитися.

–– За терміном усе зрозуміло, –– оскалився він. –– Або хочеш сказати, що лягала під іншого мужика, поки ми були разом?

Я напружилася, не розуміючи, звідки він встиг стільки дізнатися. Наприклад, час, коли я народила. Як взагалі мене знайшов? Я ж спеціально поїхала в інше місто. Хоча чому я дивуюся? У Байсарова вистачає грошей та зв'язків. Я ж сама бачила, як тісно він пов'язаний із кримінальним світом.

Дурепа. Як я могла бути такою наївною? Зв'язалася з ним, закохалася. До останнього не помічала очевидного. А тепер цей мерзотник вирішив забрати мою дитину. Таким людям закон не писаний. Він зробить, що завгодно і нічого йому за це не буде.

–– А чому я мала зберігати вірність? –– знизала плечима.

Він став моїм першим чоловіком. І знав про це. Але про те, що залишився єдиним, йому знати зовсім не потрібно.

Може я й справді зраджувала?

–– Ти ж завжди був за вільні стосунки, –– продовжила рівно. –– Раз так, я нічого тобі не винна.

–– Що за маячню ти верзеш? –– обірвав Дем'ян. –– Навіть якби ти ризикнула наставити мені роги, то ніхто б тебе не зачепив. Моє для всіх під забороною.

–– А я ніколи не була твоєю, –– сказала твердо. –– Іди геть, залиш мене та мою дитину в спокої. Повір, нас є кому захистити.

Я намагалася прозвучати впевнено. Не уявляла, що ще можу зробити. Насправді, захистити мене було нікому. Я сирота. Впливових друзів немає. Я тільки знайшла нормальну роботу, але це навряд чи могло допомогти в боротьбі проти Байсарова.

–– Круто, –– хмикнув. –– І що за виродок поруч із тобою треться?

Я не встигла придумати нову брехню.

–– Катю! –– окликнув мене знайомий чоловічий голос. –– Ти чому мене перед входом не дочекалася? Я ж обіцяв, щойно справи розгребу, одразу до тебе приїду.

Борис наблизився до нас і обійняв мене за талію.

Я здригнулася, але не відсторонилася від нього. Звісно, ні про яку зустріч не йшлося. Я лише кілька разів зустрічала цього чоловіка. Один із приятелів Дем'яна.

Здивування захлеснуло. Хіба Борис не побоюється розлютити Байсарова?

–– А ти тут звідки взявся? –– рявкнув Дем'ян і обдарував Бориса таким похмурим та важким поглядом, що дивно, як той не звалився замертво.

–– Я збираюся провести час зі своєю сім'єю, –– незворушно видав чоловік і кивнув на візок: –– Бодька, спить?

Я погано розуміла, яку гру зараз затіяв Борис, але плани Дем'яна подобалися мені ще менше. Так, потрібно триматися подалі від них обох. Вони небезпечні. Але спершу я повинна сховатися від Дем'яна. Залишилося розібратися як.

–– Бодя тільки задрімав, –– тихо відповіла я.

Байсаров зробив крок до Бориса, явно маючи намір зробити з ним щось жахливе. Вигляд у нього був грізний. Щелепи стиснулися. В очах –– палаюча безодня. Він звик робити, а не вести розмови.

–– Хочеш побити прокурора? –– запитав Борис.

А після продемонстрував перепустку.

–– Упевнений, що це тебе надовго врятує? –– хрипло кинув Дем'ян.

–– Я тут не один, а з охороною, –– відповів Борис. –– Не раджу тобі знову наближатися до моїх близьких. Пропоную розійтися і про все забути.

–– Даремно ти затіяв цю гру, –– криво усміхнувся Дем'ян. –– Тут нічого твого немає. Тільки моє. Клянуся, я за своїм прийду.

Байсаров перевів погляд на мене, припечатав чорними очима так, що дихати стало важко.

–– Скоро побачимося, Катю.