Розділ 10

Захар

Прочитано. П'ять. Десять хвилин. Півгодини. Ніяких «набирає повідомлення». Жодної відповіді. Ну от на що вона сподівається? Що можна буде просто промовчати й все, інцидент вичерпано? Так само, як сім років тому?

Внутрішній голос наполегливо повторював, що єдиний, хто в усьому винен – це він сам. Захар. І це бісило до чортиків. Помилятися, бути винним Макаров не любив. Ненавидів… Щоразу, коли таке траплялося, старався, зі шкіри пнувся, щоб усе виправити. І найчастіше йому це вдавалося. Найчастіше.

Але не зараз.

Це наполегливо повторював внутрішній голос. Не вийде в тебе, Макаров, виправити те, як ти вчинив із Ксю сім років тому. Розуміння цього бісило до червоних цяток перед очима. Безсилля бісило. І хоч як сильно він намагався заперечувати цей факт, виходило погано.

– Де ти була? – запитав, побачивши, як Ліна заходить до вітальні, де він, розвалившись на дивані, гіпнотизував чат з одним-єдиним повідомленням.

Колись він забував відповідати Ксю, а потім казав, що був зайнятий або заснув. А вона це хавала. Кароліна б шалену істерику влаштувала, а вона… Хто їй винен, що дозволяла так на себе забивати, терпіла? І взагалі за контрацепцію відповідають обоє. Дорослими людьми теж були обоє. Ксю було двадцять три роки, не маленька. Мала б…

– На хілсі, Захаре. Я ж тобі казала, що записалася.

– На чому?

– Ну, хілс, – Ліна сіла поруч із ним, розблокувала телефон, кілька разів потицяла в екран і показала йому відео.

Близько десятка жінок синхронно катаються по підлозі під музику.

– Що за хрінь? – скривився Макаров.

– Це ти про моє нове хобі – хрінь? – вигукнула Ліна, схоплюючись із дивана.

– Хобі! Ти тільки й робиш, що займаєшся своїми хобі. Коли не прийду додому – ти завжди де завгодно, тільки не вдома.

– А що я повинна? Замкнутися на кухні й тобі борщі варити? Ще, як там, боса й вагітна?

– Питання вагітності ми, здається, обговорили, ні? – дуже намагаючись не давати волі емоціям і говорити спокійно, сказав Захар.

– Знову ти про це? Та жодного дня не минає, щоб я не почула, що зобов'язана народити спадкоємця Захару Макарову! – вигукнула вона й побігла сходами нагору.

Захар розтер обличчя руками, впав на диван і втупився в стелю.

Вони знову мало не через день сваряться. Не те щоб раніше була тиша та спокій, ні, де там. Скандали – частина їхнього сімейного життя. От прямо невіддільна, ага. І завжди так було. Але от останні кілька тижнів якось особливо…

Все після того, як Ксю знову з'явилася в його житті!

Твою ж матір…

От треба було цьому статися, га?

У цю мить його внутрішній голос єхидно бовкнув, що взагалі-то стосунки з Кароліною нагадували американські гірки ще до появи Ксю сім років тому, тож варто було б розглянути можливість того, що справа не в ній. А ще подумати, чи справді його влаштовує таке сімейне життя. А ще…

У тебе є син, Макаров. Шестирічний хлопчисько, як дві краплі води схожий на тебе, і в житті якого тебе не було, тому що ти надто боявся втратити…

І як, воно того варте?

Ксю

Я знову не спала всю ніч. На роботу збиралася як на ешафот. Дем'ян із самого ранку був дуже тихий, слухняний і насторожено поглядав на мене, наче щось відчуваючи. Молодець, Ксю. Ти от прямо офігенна мати. Навішуєш на дитину свої дорослі проблеми. Хай і не буквально.

Завела сина до школи, попрямувала на роботу. Дорогою написала Маша, моя університетська подруга. Єдина подруга, ага. У школі я була тихою, слухняною зубрилкою, і дружити зі мною було не модно. В універі ситуація змінилася, але не настільки, щоб я раптом стала душею компанії. Кілька подруг, звісно, з'явилося, але потім у мене сталася вагітність, а в них – молодість з усіма притаманними їй пригодами й досвідом, а тому вони розчинилися в часі. Усі, крім Маші, яка підтримувала мене на кожному з пекельних етапів, що настали після двох смужок і грошей на аборт від Захара, і без якої я б загриміла на дурку. Вона стала хрещеною мамою Дем'яна, а в хрещені тати взяли мого двоюрідного брата Пашу. Ну, просто щоб хтось був, ага. Тому що Дем'яна він бачив за шість років разів десять максимум. А рік тому й узагалі перебрався до Нью-Йорка, тож.

MaryJ: «Ходімо завтра на каву в «Намелаку» десь об одинадцятій?»

Ми ніколи не віталися й не прощалися. Листування наче просто ставало на паузу, а потім продовжувалося з того самого місця, навіть якщо між останнім старим і новим повідомленням минуло кілька днів.

Oksana_Danchenko: «Давай, я за!»

Так і хотілося додати, якщо переживу сьогоднішній день, але я цього не зробила. Маша не знала про нову зустріч із Захаром… Не знаю чому, але я не змогла їй про це розповісти.

От завтра це й виправлю. Якщо переживу сьогоднішній день, ага.

До свого кабінету пробиралася мало не попід стіночкою й не бігом. Повний ідіотизм, знаю. Але так хотілося хоч трохи відтягнути час до нової зустрічі із Захаром і його «розмови, як нормальні люди».

Нормальні люди – це коли вона вагітніє, він їй просто тицяє гроші на аборт, тому що, як виявилося, увесь час, поки вони були разом, кохав колишню, а тепер повертається до неї, так? Ах, ну а через сім років, дізнавшись, що вона не зробила аборт, чогось там починає хотіти й вимагати, а вона повинна погодитися? Це – нормальні люди?

Тоді краще я й далі буду ненормальною.

Комп'ютер завантажився, я відкрила пошту й взялася розгрібати те, що встигло нападати туди зі вчорашнього вечора. Макарова поки не було. Я це знала абсолютно точно, тому що, поки піднімалася на свій поверх, встигла ненав'язливо поцікавитися в Юлі, чи не бачила вона Захара Олександровича.

Можливо, доля вирішила дати мені ще трохи пожити.

Тільки почала писати відповідь на перший лист, задзвонив телефон.

– Оксана Володимирівна? – пискнула Наталя, секретарка Макарова. – Захар Олександрович просив вас провести відеодзвінок із «Фармалайн Групп» о десятій.