Епілог

Два роки потому…

Лев

- Загадуй бажання і задувай свічки, синку! - Варя каже нашому семирічному синові.

Сьогодні у Марка день народження. З цієї нагоди, ми зібрали в дитячому клубі всіх його шкільних друзів. Прилетів мій батько. Закотили піратську вечірку з іграми, розвагами та смаколиками.

На моїх руках у ритм веселої музики підстрибує донька. Рветься допомагати гасити братику свічки. Ангеліна народилася у нас дев'ять місяців потому після моєї пропозиції в парку. Такою малесенькою крихіткою мені її дали першому потримати, що я навіть вдихнути і видихнути боявся. Маленька дуже схожа на маму, хоча частина і від моєї породи помітна.

- Мам, а можна ще братика загадати? - запитує Марк, зависаючи над святковим тортом.

- А інших бажань немає?

Варя покривається рум'янцем на щоках, поглядаючи на хіхікання запрошених дітей.

- Онучок, краще тачку загадуй! Дід піджене, - змовницьки підморгує мій батько.

- Тат, йому сім. Яка тачка?

- Та всі хлопчаки хочуть тачки. Ти теж марив про них.

- Ді-ді-ді, - донечка тягнеться до буркотливого діда.

- Іди-іди до мене, янголятко. Дід привіз тобі величезну ляльку-робота. Вона навіть пилососити і віджиматися вміє. Слухай, а конячку ти хочеш? Ну поні хоча б, - на мене подивився, знижуючи розміри.

Батько все такий же. Ангеліні трохи більше року, а він вже її за штурвал літака готовий посадити. Якщо Марка мій батько обожнює, то з онучкою зовсім розтратив сувору вдачу і навіть їй пісеньки наспівує.

- Тату, мені подобається свято. Пірати прикольні, - до мене підбігає син.

- От і добре. Веселися, синку, - підставляю долоню, щоб він зверху плеснув.

Марк плескає, але мнеться, немов хоче ще щось сказати.

- Ну я загалом, це... загадав, щоб ти і Ангелінка завжди були з нами. Ми ж з мамою більше не зможемо без вас.

- А ми і будемо. Ти чого?

- Та просто фотки дивився, де я маленький, а вас там немає. І, тату, умов маму принести нам з лікарні братика? Вона ж знає, де їх дають?

Кхм-кхм…

Намагаюся залишатися серйозним.

- Будемо вмовляти. Не хвилюйся, Марку.

Сина звуть друзі, і він тікає далі святкувати і розважатися.

Струшую головою. Слова сина про старі фото навіяли не найкращі спогади. У такі миті я напружуюсь. Адже всього цього могло в моєму житті не відбутися...

Ні-ні, проганяю жахливі думки. Все гаразд. Тут мої діти, кохана дружина. А ті, хто хотів нам нашкодити... ну, самі вибирали свою долю.

Дмитро з кимось побився у в'язниці, скажімо так, немає його більше. Його спільники надовго там затримаються. Колишня коханка Єва поїхала в іншу країну з якимось черговим дідом старше мого батька. Конкуренти все також копають під мене. Але це вже дрібниці, у порівнянні зі справжнім злом заради помсти або бажання швидко збагатитися.

Варю знаходжу біля матусь наших маленьких гостей, вона сміється, така задоволена. Ловить мій погляд, щось їм говорить і підходить до мене.

- Фух, вечірка вдалася. Так переймалася, думала, що не всі зберуться.

- Ну хто ж таку круту вечірку пропустить. Навіть я б запалював з піратами, поки що тримаюся. Не хочеться відбирати призи у діточок.

Варя смикає мене за рукав.

- Давай відійдемо. У мене для тебе є новина.

- О, якщо приємна, то я хочу почути скоріше.

Ми виходимо на відкритий балкон. Варя поки нічого не говорить, риється в сумочці. Затискає щось в руці, і простягає.

- Леве, я не пам'ятаю, коли ми встигли... але о-ось!

Розтискає долоньку і показує тест з двома смужками.

- Отакої! - виривається у мене.

- Думаєш, рано? Ангелінка ж ще маленька…

- Думаю, який я щасливий, кохана! Оце швидко виконали бажання Марка - умовити тебе на ще одного Чернявського в нашій родині. А я вмовляти вмію!

- Я навіть сперечатись не буду. Мій чоловік у цьому талант!

Наші погляди світяться щастям. Як і тоді, коли ми відповідали на весіллі "ТАК", коли почули перший крик нашої крихітки Ангелінки, коли Марк назвав мене татом, і ще стільки приводів було, а скільки ще буде попереду…

***

Любі читачі, дякую вам за пройдений шлях з нашими героями!

Щиро дякую вам за вподобайки, теплі відгуки та увагу до історії❤️

Підписуйтесь на мою сторінку автора, щоб не пропустити новинки!

***

Запрошую до моєї новинки!

"ГОЛОВНИЙ БІЛЬ ДЛЯ БОСА: ОЛЕКСАНДРА"

- Тепер я вже просто не відпущу тебе, Олександро, - суворо виблискуючи очима, погрожує нахаба.

- Думаєте, відразу побіжу на вас доповідати?

- Ні, я впевнений, що зі мною тобі більше сподобається.

Яке ж у деяких зазнайство!

- І що... ви збираєтеся мені запропонувати?

- Для початку посаду помічниці, а потім ми подивимось, як ще станеш у нагоді.

І чому його “подивимось” віддає надто збоченим тоном?

Ще вчора сіроокий красень шукав, як від мене позбутися. Ну, це після того, як збив на розкішній машині. А я всього лише тікала від минулого. Мій наречений і сестра мене зрадили. Сказали, що випадково, але мені ж не легше!

От ще суворий господар, звичний командувати, різко змінює рішення. Не жене геть, а зібрався собі залишати.

Так і запишемо: Стражинський Всеволод Янович - нестерпно лукавий чоловік. Будемо перевиховувати!

✨Розкішний владний бос

✨Відчайдушна тендітна помічниця

✨Службові стосунки 

✨Романтика, емоції, щіпка гумору