Розділ 42

Варя

Три дні потому я все ще прокидаюся з нервовим тремтінням. Біжу перевіряти Марка, видихаю, витираю сльозинки від полегшення, що тільки уві сні залишились жахливі картинки і хвилювання.

- Незабаром пройде, обіцяю, кохана. І твої сни стануть тільки приємними, - притягує до себе Лев, коли я повертаюся в наше ліжко.

- Просто досі насилу віриться. Дімка, як він міг? Ну як же так? - схлипую я.

- Лицемірні виродки не така вже й рідкість, на жаль. Але ми вже досвідчені, кому завгодно, довіряти не будемо. І таємниць між нами, звісно, не має бути.

- Обіцяю, ніяких більше таємниць, - заспокоююся потихеньку.

Тим паче легше розслабитися, коли Лев так палко цілує мене. Спускається нижче до шиї. Я здригаюся.

- Варю, все добре? - Лев нависає наді мною, дивлячись уважно і з занепокоєнням.

- Так, вже так, але... - дещо ще залишалося з того нещасливого вечора. - Пробач, що наговорила тоді. Злякалася за сина і…

- О, ну знайшла про що перейматись. Та правильно все. Гнати треба колишніх, від них лише зло, - показово пирхає, а очима сміється. - Тільки ми ж разом зараз, то виявляється, не такі вже й колишні?

- То виявляється, я кохаю тебе, Леве, - обхоплюю його міцну шию руками.

- А я обожнюю тебе, моя солодка дівчинка.

Знову нас накриває хвилею, тільки на цей раз вже легше розслабитись повністю. Мені важливо було сказати, що я тоді звинуватила коханого не зі зла. І вдвічі легше, що він все тоді правильно зрозумів. Мій Лев! Мій єдиний коханий і ні крапельки більше не колишній. Часто розуміє мене навіть без слів.

Після душу я ще не висушила волосся. Марк вже прокинувся. Бігає в піжамі разом з Роні, а Лев робить вигляд, що їх наздоганяє.

Начебто звичайний ранок. Я посміхаюся, жену геть відгомони минулих страхів.

Як раптом в наші двері постукали.

- Леве Олексійовичу, Варю! - чується схвильований голос Надії.

Дивно... Вона ніколи не стукатиме без вагомих причин, коли господар у моїй спальні знаходиться. Ну може, землетрус, пожежа, повінь - увійдуть до списку цих причин. Тому ніколи ще так не гукала наполегливо.

- Що сталося? - визирає Лев.

- Прилетів ваш батько! - з круглими очима повідомляє Надія. - Передав, що вже чекає більше хвилини на зустріч з вами. Просив каву без кофеїну на верблюжому молоці. І з ним ще дехто там…

- Хто? - ми з Левом хором вигукуємо.

Ну я так точно в паніці, а не просто цікавлюся.

Нічого собі, несподіванка!

Так, я мріяла коли-небудь з ним познайомитись. Але вийшло швидше, ніж очікувала. Зненацька з'являтися у Чернявських, мабуть, звичка сімейна.

- Він попросив не говорити, поки його онук не побачить, - далі Надія продовжила пошепки, але мене син відволік, і я не розчула.

- Ну що, настав час познайомитися з дідом. Марку, ти готовий?

- Еге, побігли, - хапає тата за руку.

- Зачекайте, а переодягнутися…

Гаразд, ще ранок. Можна діда зустріти і в піжамі. Я поки затримуюся, сушу волосся. Кілька разів фен випадає з рук. Хвилююся, що не сподобаюся старшому Чернявському. Ще гірше, якщо не прийме онука! Але то буде дивно, адже Марк так схожий на татка.

Спускаюся до всіх в їдальню. Надія описала Олексія мало схожим на дідуся, як міг уявити Марк. Назвала його, по секрету, породистим і стильним жеребцем. Перебувала під величезним враженням жінка.

Застаю пречудову картину. Чоловік з сивими скронями, у стильному костюмі повзає разом з моїм малюком по підлозі. А навколо них…

У мене роздвоєння в очах, чи що?

Кліпаю-кліпаю, але роздвоєння не проходить.

- Мам! Дідусь подарував мені ще песика! - помічаючи мене, скрикує радісно Марк.

До мене повертаються три пари очей. Очманіти, яка схожість чоловіків відразу трьох поколінь.

- Це чудово, - від розгубленості, не знаю, що ще тут додати. - Вітаю, я дуже рада з вами познайомитися.

- Тато, це і є моя кохана Варя, - до мене підходить Лев, беручи за руку з підтримкою.

Чоловік випрямляється. Високий такий. Не дивно, в кого зріст Льву передався. Ой, це ж і я так колись, задираючи голову, буду дивитися на мого малюка. Подумалось у цю зворушливу мить.

- Ну а сам би я начебто не здогадався, хто у нас Варя, - гмикає старший Чернявський, але начебто не грізно. - Тепер я бачу, мій син, дійсно, подорослішав. Ще й дідом мене встигли зробити!

- Сильно не розслабляйся, а то можемо ще не раз тебе в дідугани записати.

Гей, повертаюся на Лева. Не раз? Це скільки ж, цікаво мені знати?

- Та куди розслаблятися, - підкидає новоспечений дід руки. - Мої інформатори таке мені повідомили. Очманіти й не встати! Ну я взагалі тепер не знаю, як без нагляду вас залишати. Не лаюся поки, але тільки через онука.

Переглядаємося з Левом. Ясно, доповіли про викрадення. І я вже зрозуміла, у тата Льва приятелі від бандитів до вищих чинів у держструктурах. Як він так усе встигає? У мене з подруг тільки Юлька і був ще... Ох-х, його ім'я краще не згадувати.

- То й не бурчи. Сідаємо за стіл. Будемо снідати, - примирливо Лев запрошує батька.

- Панкейки з кленовим сиропом, - замовляє модний дідусь.

- І я хочу! І мені! - внучок не відстає, і поруч з ним влаштовується.

- Тат, але ми не готували, ти ж сюрпризом приїхав.

- Угу, це мені син таке каже? Ось воно, Варю, до чого діти доводять, - Олексій тицяє пальцями на свої сріблясті скроні.

Біжу на кухню, що-що, а панкейки я готувати добре вмію. Домовляємося з помічницями з господарства. Вони вирушають на пошуки кленового сиропу і спеціального молока для кави нашого почесного гостя-гурмана. А я смажу панкейки. Сподіваюся, дідусь менше буде лаятися, коли його пригощу.

І ось нарешті готово. Ціла купа панкейків, кленовий сироп і всі його улюблені інгредієнти для кави. Дід Олексій нарешті розтягує губи у задоволеній усмішці.

- Ласкаво просимо в сім'ю, Варю, - прямо так ось по-доброму говорить.