Розділ 41

Лев

Пожежу загасити вдалось швидко. Мене довше відтягували від довбаного білявого. Просили не добивати його, або хоча б не відразу.

- Гаразд, тимчасово живи. Але все ще буде залежати від тебе і дружків. Подивлюсь, як будете зізнаватися у викраденні дитини і злісних погрозах. Скидайте сюди всіх упирів. Якщо Варя захоче, вона може піднятися, - даю наказ своїм людям.

Ми пересуваємося в ближню до виходу кімнату. Вона взагалі не житлова, голі стіни і роздулися від часу дошки на підлозі, та й нам адже тут не розсиджуватись. Хіба що голови відривати, це б я із задоволенням.

Тут вже чекав перший спійманий упир. Другий прямо в руки звалився до охоронців, намагаючись дертися по водостічній трубі. І тільки зараз вони втрьох зустрілися після ганебного шоу з викраденням мого сина. Я відразу впізнав тих двох, вони виходили після роботи з білявим. Це вони тоді на нього чекали в барі.

- Ну що, сподівалися на іншу розв'язку? - кожного поглядом розстрілюю.

Двоє дружків голови в плечі втягнули, руки у них у всіх зв'язані. І тільки Дімон, подивіться-но, розговорився:

- Ви взагалі десь страх загубили? Знаєте, що ви наробили? - спльовуючи кров, наїжджає на своїх же спільників. - Запевняли ж, стілець не вибухне. Марк не повинен був постраждати. Ми домовлялися по-іншому!

- А я і не робив, але то, може, помилився. Бо ти надто квапив!

- Сам би підключав, а то нашими руками тільки користуєшся! Ще й пастка така трапилася через тебе!

Між дружками-викрадачами почалися розбірки.

- Давайте ми зараз дружно перекинемо провину. Чи думаєте, допоможе? О ні, вас вже нічого не врятує, - відштовхую ногою мерзенного Дмитра. - Нападали б на мене. Але ні, вам не шкода навіть дитини!

- Я б ніколи не образив Марка, - ниючим голосом відгукується головний упир, він же Дімочка, колишній найкращий друг моєї Варі.

- Впевнений? Ти його викрав! Ти його на електричний стілець посадив!

Ну все, я знову гарчу і накидаюся.

Знову мене відтягли. Нагадали, що ми ще не з'ясували всі подробиці. Гаразд-гаразд. Що б я робив без мого начальника служби безпеки. Він пройшов гарячі точки і вміє знайти потрібні стоп-слова, не даючи остаточно зірватися.

- Так, я забрав Марка... тільки я не розраховував, що стілець може вибухнути. Присягаюсь! Сином Варі не став би ризикувати. Це все ти! Ти вліз до нас один раз і потім знову навіщось воскрес!

- У тебе ще совісті вистачає на звинувачення!!!

Я не помітив, як Варя повернулася. Вона підбігає до колишнього друга і з усієї сили б'є його в обличчя кулаком.

Так, це моя дівчинка.

Ми коли розлючені, пощади не чекайте.

- Ва-арю, - тягне на видиху огидний мерзотник.

- Ім'я моє навіть забудь! - кричить Варя. - Я ж вважала тебе пристойним хлопцем, добрим другом. Ніколи б не подумала, що ти здатний настільки жахливе створити. Про що ти тільки думав, Дімко?! Який в тебе вселився біс?!

Обережно забираю до себе Варю, відтягуючи за руку від білявого. Він зв'язаний, не вирветься. Але мені спокійніше бачити кохану поруч зі мною, а не з ним.

- Я... я хотів бути з тобою, - твердить упир брехливий.

Дістаю телефон.

- Цікава справа, ти хотів бути з Варею. А викуп за сина вимагав у мене!

- Я спочатку не збирався! Але мені потрібно було розплатитися за допомогу з друзями!

- Впевнений? Сума немаленька, - б'ю його по пиці компроматами.

Тут спільники подають похмурі голоси:

- Дімоне, не бреши вже. Зі спільного човна зіскочити не вийде.

- Ти обіцяв нам частину від угоди. Минулого разу кинув! А в цей - розраховував відбити, розбагатіти і полетіти до Австралії!

Треба ж, посипалися подробиці. Частково я і без них вже з'ясував правду з минулого.

Як тільки ми вийшли на друга Дімона, того самого невловимого хакера, і другого - майстра-електрика, тоді і спливло, як вони займались у студентські роки брудними справами. Тільки один білявий відмазався. Та він не втрачав з ними зв'язок, допомагали один одному. Як і в той фатальний день, коли я купив каблучку Варі.

Прямо так відверто зізнаватись вони не рвалися. Мої хлопці їх міцніше скрутили, притиснули. Ну і вибили правду при Варі назовні.

Так, я хотів, щоб саме вона все почула не лише від мене…

У минулому Дмитро ревнував і скаженів, друзі його часто підколювали - мовляв, все, не бачити тобі Варі, немає у тебе стільки грошей, як у її нового залицяльника. Ревнощі і заздрість до моїх доходів зовсім йому дах знесли.

Він намагався нас розсварити, підкидав погрози, але ми, як на зло, ставали ближче і ближче. Намагався мене збити на мопеді, але я відскочив. Тоді Дмитро вирішив ворога усунути... кілька днів стежив, вичікував. І раптом пощастило. Я сам опинився в його районі, ще й без машини, пізно ввечері. Поки я вибирав букет у квітковому кіоску, дружки вже стояли з бітами і чекали на мене. Вони не могли помилитися, куди я піду. Звісно ж, я збирався до коханої дівчини.

- Дмитре! Який же ти мерзотник! Я ненавиджу тебе більше, ніж тітку і Ростика! - Варя, не стримуючись, голосно лається на нього.

- І не дивно. Він зліше і підступніше за твоїх жадібних родичів, - погоджуюсь повністю, мерзота він, що тут ще можна додати.

- Я кохав завжди тебе, Варю. А він ні! Він тільки заважав нам!

- Нічого-нічого. Тепер тобі ніхто не завадить у камері сидіти. Якщо до суду, звісно, доживеш.

Загрозливо припечатую, від чого він трясеться від страху.

- І ось я повернувся, і знову погрози, - підбиваю їх далі зізнаватися.

А то коли ще побачимося на душевні розмови.

Продовження витягнути виходить більше у друзів білявого. Сам він замкнувся, проливав крокодилячі сльози. Начебто каявся, але хто викрадача буде жаліти. Навіть Варю не пройняло після всього почутого.

А з'ясувалося ось що…

Дімон з величезними труднощами приховав здивування, помітивши мене тоді в парку. Прикинувся, що навіть не згадав спочатку. Звичайно ж, він з першої секунди дізнався, кого із запеклістю бив і вважав себе переможцем.