Розділ 40

Варя

Небезпека є. Але Лев не один, підготувався. У нього є цілий штат зі служби безпеки. Намагаюся заспокоїти себе.

Та все одно у грудях стискається гострий камінь занепокоєння…

Варто мені відчути себе щасливою, обов'язково щось трапляється. Так відбувалося не раз. І найяскравіший приклад, коли в минулому Лев мене кинув. Не може ж все повторитися?

Ні-ні, я не вірю. Лев обіцяв ніколи більше не пропадати.

Заспокоює лише заглядати в телефон, і перевіряти, що він в мережі. Дзвонити поки не наважуюся. Мало часу пройшло. Боюся відволікти у важливу мить.

Ох, як болісно дається очікування.

У такому стані збираюся за Марком, раз у раз перевіряючи телефон. Лев, як відчув, надіслав мені стікер з серцем. Мабуть, немає ще новин, але про мене не забуває коханий.

Водій привозить мене до спортивного дитячого клубу. Тренування Марка скоро закінчиться. Напевно, погуляємо потім. Треба відволіктися. Поруч з моїм маленьким сонечком, завжди стає спокійніше та час пролітає швидше.

Піднімаюся на другий поверх до роздягалень. Тренер Марка по коридору біжить, з ним ще двоє охоронців.

- Ви в роздягальнях перевірили?

- Зараз ще раз подивимося. Він же не виходив через центральні двері.

Нічого поки не розуміючи, затримую тренера.

- Добрий день. Тренування закінчилося?

- Так, але у нас проблема виникла... - мнеться він, киваючи охоронцям далі когось шукати.

- Яка проблема?

Тривожність у грудях сильніше стискається. Він ще не відповів, а я поворухнутися не можу.

- Ваш син, Марк... він бігав з усіма дітьми. Я вийшов віднести інвентар. Повернувся, його немає. Але так буває, хлопчаки люблять ховатися.

- Які ще пропали хлопчаки? - онімілими губами уточнюю.

- Інші в роздягальні, тільки Марк, - відповідає тренер, і я бачу по ньому, що він теж стривожений, крутить без кінця на всі боки головою.

- Марк один не грає в хованки. Він чекав, що я за ним приїду, він би…

Підлога піді мною похитнулася, або це я раптом втрачаю рівновагу. Тренер підхоплює мене, не даючи впасти.

- Будь ласка, не хвилюйтеся. Марк десь у клубі, ми його зараз швидко знайдемо, - заспокоюючи, прилаштовує мене на найближчу лавку. - І тато Марка стежить за його безпекою, у дворі машина стоїть. Зателефонуйте їм, раптом він до них побіг?

Так-так, мій Марічок міг. Він уже всіх працівників тата вважає друзями. А вони його люблять, ніколи не відмовляють пограти.

Дістаю телефон, дзвоню водієві, бо йому ближче до них зазирнути. Водій після мого запитання, відразу ж передає слухавку хлопцям зі служби Лева, вони поруч стояли. Мене просять залишатися на місці.

І саме з цієї миті ніщо і ніхто мене заспокоїти більше не може...

Я бігаю по клубу з усіма і кричу, кличу Марка. Поверніть мені сина! Охоронці клубу повідомляють, що встигли перевірити скрізь. Будівлю оточили, найближчі вулиці теж перевірені.

- Леве! Марк пропав! Вони його втратили! - кричу я, захлинаючись від сліз у телефон.

- Дідько! Варю, я... вб'ю його! - люто хрипить, і просить про неможливе: - ти повинна прямо зараз вирушати додому. Сина знайду. Клянусь життям!

- Ні, Леве, ні. Без сина я туди не повернуся…

Далі я міркую погано. Події розгортаються наче скрізь щільний туман. Водій везе мене на місце групи пошуку. Всі думки лише про одне. Про мого синочка.

Я відчувала, затія Льва загрожує небезпекою. Але як виявилося не йому самому на цей раз.

Хто б то не був, жорстокий і нещадний, дістався до найдорожчого, що є у мене.

Лев кидається до мене назустріч, обіймає і намагається заспокоїти:

- Варенько, ми знайшли, хто анонім. Є зачіпка з адресою. Скоро Марк буде з нами. Обіцяю, кохана.

- Знову твої зачіпки! - у мене виривається істеричний крик. - Чому у твоїх розбірках повинен страждати Марк? Навіщо ти взагалі у нас з'явився?!

У мене нервовий зрив. Розривається серце від болю.

Мій синок, мій малюк. Я не знаю, де він!

Як я можу вірити обіцянкам, поки не побачу, що з ним все гаразд. Як страшно, якщо не побачу його. І нехай я кохаю Лева, але без сина життя уявити не можу.

- Варю, невдовзі ти побачиш, хто анонім і причетний до всіх наших бід. Ти зрозумієш все. Але знай, я шкодую, що вони не дістались до мене. Нехай би мене взагалі вбили, тільки б син залишався з тобою.

Лев вимовляє це все з такою гіркотою, і сам він з побілілим обличчям. Не одній мені боляче і страшно. Розкриваю його міцно стиснутий кулак і беру за руку.

- Швидше давай команду знайти нашого сина. Він чекає на нас обох, не тільки мене.

***

Лев

Я все розрахував. Думав, гіршого, ніж кілька років тому, вже не трапиться. Але доля вирішила вдарити болючіше. Варіни сльози вивертають навиворіт душу. З величезними зусиллями я намагаюся з собою впоратись. Діяти треба негайно. Але дідько, з мене ніби вибили повітря.

Даю сигнал перевіряти адреси. Мчу з Варею і хлопцями зі служби безпеки на околицю міста.

Наш син... він не з нами, він у лапах мерзотників. Відчай жену геть, замінюю емоції люттю. Уб'ю, знищу, змушу жерти землю і благати про пощаду. Але спершу я сина поверну!

- Боже, як я боюся, що малюк там сильно переляканий, - Варя трясеться від страху поруч зі мною.

Притискаю її міцніше, зігріваю.

- Скоро самими переляканими виявляться викрадачі, - крізь зуби цежу. - Ще я з ранку поспішав до офісу. Марк намагався пояснити про якісь палиці й дошки. Половини не розібрав, він же так іноді швидко базікає, смішно перекручуючи слівця і при цьому бігає туди-сюди. Треба було не поспішати, а я... думав, та потім розберемося, ну що такого важливого прямо зараз.

Прикриваю очі. Найгіршого татка ще пошукати. Не вислухав нормально, сина втратив…

- Це Марік у новому садочку дізнався, що бувають будинки на деревах, - пояснює Варя з сумною посмішкою. - Вчора я його забирала, і стільки він фантазував, як там буде жити, нас з тобою запрошувати і пригощати печивом з цукерками. Я попросила почекати до наступного літа, нехай ще підросте. Теж подумала, куди нам поспішати... - гірко схлипує, витираючи сльозинки.