Розділ 38

Лев

- Леве, твоя фірмова страва мені дуже подобається. Смачно, - Варя додає собі ще ополоник. - Марку, тобі теж додати? М-м... як пахне, відразу відчувається - варилося в чарівному казані.

- Ні, не хочу! А можна з чарівного казана дістати морозиво?

- Але, синку... той казанок для фірмової страви з риби.

- Якщо чарівний, то робить і морозиво, - вередує малюк.

Підморгую Варі, мовляв, розберемося зараз.

- Зачекайте, зараз я перевірю, - заглядаю всередину на залишки юшки, хитаю головою. - Ні-і, не спрацювало на солодощі. Отже, ще минула їжа не закінчилася, нову давати йому нема куди.

- Так-так-так! Ча-а-ари!

Оу, це спрацювало. Марк і добавку попросив, і нас підганяв, щоб магічні дива не затримували. Ну звісно, я встиг адміністратору "хатини" написати побажання, як нам десерт подавати. У підсумку, сина відволікли, дівчата з персоналу швидко замінили посудину.

Скільки радісного вереску потім було.

Треба ж, казанок видав сам багато пачок морозива!

Увечері Марк засинає раніше, ніж я встиг його доставити на ліжко. Так і відніс до спальні сплячого, поки він солодко сопів на плечі.

Ми більше не торкалися важкої теми. Повернемося, звичайно, не раз, але я бачив без слів, що Варя, якщо навіть не пробачила повністю, все одно намагалась прийняти.

Той випадок, коли давно пошкодував про рішення - обірвати наш зв'язок. Усвідомив, якої припустився помилки,... але швидко виправити або закреслити пляму не вийде.

А ми хіба поспішаємо? Я взагалі нікуди не мчу, адже кожного дня проживаю найкращі зміни після переїзду Варі з сином до мене.

Хто б що не казав, я щасливчик!

Еміль називає психом, батько бурчить, що я його доб'ю, не піклуючись про безпеку.

Ну як вони не зрозуміють?

Одного разу дізнався від лікарів, що я дивом вижив. Роки потому отримав другий шанс на кохання. Перетворився на божевільного татка з повним бардачком цукерок у машині.

Так, я багато помилявся в минулому і робив щось не те. Але чомусь адже отримую доленосні шанси? То не такий вже у мене й важкий випадок. Заради спокою Варі і сина я готовий будь-кого розірвати.

Важкий випадок буде декому обов'язково. Як тільки нападу на слід підступного аноніма, він відповість за все, і додам ще наперед.

Залишаючи Марка дивитися чарівні сни, виходимо на терасу, освітлену круглим місяцем. На столику на нас чекають фрукти, келихи і пляшка у відерці з льодом.

***

Варя

Яке неймовірно казкове зоряне небо. Сьогодні жодної хмаринки, а вчора були хмари і навіть гроза.

Бачиться навіть у цьому відображення нас. Ще вчора мене обтяжувало минуле... після відвертої розмови з Левом, трошки вже стало легше.

Проте повне полегшення все-таки не прийшло.

Ну кому робити нічого? Навіщо погрожувати? Мало ми настраждалися в розлуці, чи що? Але тепер ми доросліші, сильніші і досвідченіші. Дуже хочу, щоб цього разу все вийшло у нас.

Лев подає мені келих, теплота його погляду відбивається в серці.

- Варенько, ти не замерзла?

- Ні, зовсім ні, поки вітерець невеликий, - посміхаюсь у відповідь.

- Якщо що, я зігрію, - підморгує.

- Навіть не сумнівалася!

На мені легкий білий сарафан, вибрала для вечора самий ошатний. Закривати його кофтою не хочеться.

Та й як тут замерзнути поруч з гарячим чоловіком?

У мене від одного його палкого погляду, мурашки танцюють по шкірі, а всередині розлітаються грайливі метелики.

Спускаємось прогулятися вздовж берега. Тримаємося за руки, говоримо про все. Лев інтригує ще однією фірмовою стравою, а я його дражню своїми млинцями. Домовляємося незабаром приготувати одне одному.

Та поки повертаємося на терасу, ласуємо соковитими фруктами і, незважаючи на п'янкий легкістю вечір, відчувається, як зростає між нами напруження. Але не таке, від чого є бажання закритися, ця напруга інша... розпалює до тремтіння сильніше й сильніше...

- Все-таки замерзла, - із задоволеною посмішкою вирішує Лев, і тут же пересаджує до себе на коліна. - Тепер все, буду зігрівати!

Ми опиняємося повернуті обличчя до обличчя. Зігрівати у Лева добре виходить. Я вже вся палаю і плавлюся в кільці його рук. Починаю потроху соватися, від чого він мученицький хрип видає.

- Варю, що ж ти зі мною робиш!

Як ми почали цілуватися, навіть не помічаю. Ось так пронизливо дивилися одне на одного, немов намилуватися хочемо на сто років вперед. І потім... потім вже я забуваюся в його обіймах, відповідаю на поцілунки з не меншою пристрастю.

Шалено. Гостро. Дихання часто збивається. Заводжуся, як тоді на траві у дворі.

- О Леве... - зриваючись на стогін, вигинаюся назустріч.

Бретельки сарафана злітають з плечей. Ще трохи й на мені нічого не залишиться.

- Варю, я пам'ятаю все, м-м... як же складно зупинитися, - бурмоче, жадібно обсипаючи мене поцілунками. - Якщо не готова, кохана, то я…

- Не зупиняйся, не треба, - міцніше хапаюся за його шию.

Спекотне бажання вже розгорілося. Ну як зупинити палаючу пристрасть? Тільки не так, не зараз, у мене більше немає сил чинити опір тому неминучому і бажаному, що затягує нас з головою.

Я хочу лише з ним випробувати насолоду, з ним зриватися з високої скелі та разом підійматись над землею. Задихаюся вже від усіх відчуттів.

- Дідько, нам варто тоді поспішити!

Лев підхоплює мене і мчить у віллу-хатину. Пробігає першу спальню, де спить наш малюк, далі по коридору залітає в іншу кімнату з тьмяним освітленням, що проникає у вікна від місяця.

- Фух, ліжко тут є. Треба було раніше підготуватись, а я хоч і сподівався, але не знав, чи наважишся ти…

Міцніше притискаюсь до нього, сміюся. Коли Лев розгублений, таким балакучим стає. Дбайливо опускає мене на ліжко, не розділяючи наших обіймів.

- Я кохаю тебе, - саме з мене виривається.

Ось такого невгамовного, в чомусь дикого і наполегливого іноді по-варварськи. Водночас турботливого. І того, хто вміє робити з минулого висновки.