Розділ 37

- Варенько, кохана моя дівчинко, - заспокійливо шепоче Лев, погладжуючи моє волосся. - Ти сама пропонувала залишити минуле в минулому. Я знав, що ми повернемося туди. Коли-небудь це б сталося.

Можливо, час і місце не найкраще. Але хіба для важких розмов знаходяться вдалі приводи?

Добре, що син нас не чує. Марк захоплено зносить гілки і листя на берег, возиться там з дуже зайнятим виглядом. Помітивши мій погляд, помахав, і далі грається.

- Тільки правду кажи, будь ласка. Якщо зустрів іншу, то не варто шкодувати мої вуха…

- Варю, після тебе у мене рік нікого не було. І потім... бажання не з'явилось прив'язуватися. Були дівчата, одну з них ти бачила, але це так, частіше просто відволіктися.

О-о... втрачається версія, що Лев проміняв мене на красуню-модельку або таку, хто був би за статусом ближче до його сім'ї. До сих пір я вважала цю версію найбільш ймовірною.

І Дмитро в той час постійно стверджував, що мій «прегарний мажор» - погрався, кинув і приємно з іншими час проводить.

- Якщо не інша, тоді я набридла?

Лев із сумною посмішкою хитає головою.

- Так набридла, що я забути не зміг. Ні, Варю, трапилася тоді низка жахливих подій, - насупився, тре лоба, немов допомагає собі згадувати. - Спочатку отримував дурні повідомлення з погрозами на телефон. Перевіряв, там були різні номери без реєстрації. Потім якийсь виродок із закритим обличчям у шоломі ледь не збив мотоциклом і каменем жбурнув. Я дивом встиг відскочити і камінь всього лише скроню зачепив.

- Ой! - я скрикую, пригадавши цей дивний епізод. - Ти прийшов до мене на роботу з засохлою кров'ю на скроні, в забрудненому одязі... сказав, що виліз на високе дерево через суперечку з друзями…

- Було таке... - задумливо тягне Лев. - Зараз кажу лише правду. Але тоді я збрехав. Не було жодної суперечки. Ну і виріс на той час, щоб по деревах стрибати. Робити мені більше нічого, чи що?

- Все одно я повірила!

- Варь, ну ти тоді була трохи наївна і довірлива.

- Дурна, так?

- Ні-ні, просто жила у своєму казковому світі і дуже відрізнялася від усіх.

- А зараз?

- Ем-м... - Лев робить вигляд, що терміново треба перевірити юшку, інакше накриється фірмова страва.

- Гаразд, я й сама знаю. Наївність мій ворог, стільки разів отримувала стусани, довірившись людям, - визнаю, чого вже тут відпиратися.

- Обожнюю твою наївність, - Лев перехоплює мене за талію і цілує в щічку. - Сьогодні ти попалася на розіграш з Хатиною! Мені подобається щось вигадувати і бачити в твоїх очах захват, здивування і навіть бажання мене чимось стукнути.

- Що? Ти серйозно розігрував?

- З назвою - то правда, Хатина і є. Рибою клянуся, - задирає руки. - Але тоді я приховував не заради жартів. На тому камені виявилася прив'язана записка. У ній мене люб'язно попередили, що моя дівчина так само відскочити не встигне, а я прибіжу її з асфальту відшкрябати. Знову вимагали звалити поки не пізно.

У мене від жаху перехоплює подих. За що вони так з дівчиною?

- Це вони про мене?

- Так, Варю. Я зустрічався з тобою, отже, вони про тебе. Але по дорозі я все розрахував. Зв'язався з батьком, не став вже приховувати, раз справа зайшла на небезпечний поворот після дурних повідомлень з погрозами. У поліцію не звертався, на те були причини. Нам було потрібно спершу розібратися самим... Батько вмовляв вилітати першим же рейсом, але я не хотів, моє життя було там. І ти, Варенько, і все до чого я звик…

Пф-ф!

Збиралася ж спокійно вислухати. Але знову обурення переповнює.

- Чому ти мені сказав? Думав, що я злякаюся?

- Не тільки... у той час я почав особисто відвозити тебе на навчання, на роботу, ми ще більше зблизилися, майже не розлучалися.

Ох, тепер захльостують найприємніші спогади. За місяць до розставання у нас вийшов неймовірно щасливий період. Я ж немов на крилах літала. В той місяць ми зачали Марка, в той місяць... я наївно вірила, що ось-ось Лев ощасливить мене пропозицією, і ми не розлучимося ніколи.

- Хочеш сказати, так доглядав за мною? Стежив, щоб мене не розмазали по асфальту?

- Скажу, що я і зараз стежу за тобою, Варю... ось цими закоханими очима, - двома пальцями показує на свої бурштинові очища. - Не говорив, щоб ти не опинилася ще більше втягнута. Ми шукали, кому батько перейшов дорогу. Я б не встиг, ну бився бувало, ворогів наживав, але вони не настільки відбиті. Перша зачіпка з'явилася з колишнім партнером батька, вони там не поділили бізнес нормально. З ним би впоралися легко. Але тут і на батька наїхали з колишнього угруповання, вимагали ділитися, бо такий багатий став і може дозволити собі життя за океаном, а для сина тачки міняти і ні в чому не відмовляти нащадку. Ти не подумай, що мій батько злісний бандит. Але в молоді роки не все за законом робив. Бізнес не дуже чесно починав. Від поліції не раз тікав. І дивом не потрапив за ґрати. Коли я народився, тато одумався заради мене. Так він мені потім пояснював. Частину грошей пустив на повністю легальний будівельний бізнес, інші вкладав у нерухомість, виконував будь-яку роботу, тільки б розкрутитися. Знайшов нових приятелів, коло друзів змінилось. Колишні приятелі, на той час опинились за ґратами. Далі все налагодилося, крім особистого. Батьки розлучилися, і тато полетів за мрією будувати корпорацію за океаном. Начебто непогана історія. Та тоді його темне минуле відбилося на мені... Ну ми це так вважали. Співпало ж! Погрози на мою адресу, батькові - поділися, ми все про тебе знаємо. На кого ще думати? Логічний зв'язок.

- І що ви зробили? Чому ти залишив мене?!

- Батько поділився. Вірніше, перевів пристойну суму на лікування одного з колишніх друзів-спільників. Іншому на машину підкинув, третьому - на допомогу розширити житло. Так він порахував, що борги всі віддав. Адже вони не здали його, самі пішли під суд. Я пам'ятаю, як батько мені повідомив, що все гаразд, розібралися. Не переймайся, сину, тепер через місяць чекаю у себе на посаді заступника.