Розділ 35

- Дідько, я ж квіти тобі приніс, - після поцілунку, піднімаю букет.

Варя бере квіти з моїх рук. Заривається носом у запашні пелюстки.

- Дуже гарні. І пахнуть... м-м-м…

- З тобою все одно не зрівняються. Моя найпрекрасніша трояндочка поруч.

- Дякую, піду в вазу поставлю.

Бачу, як вона ніяковіє. Ми стільки знайомі, а Варя все та ж. І моє бажання "повністю" її повернути, скоро розірве мене на шматки. Ну одну частину мене, особливо голодну, ту певно доведеться рятувати.

По дорозі в їдальню слухаю, що Марк вже заснув. У садку набігався, в басейні купався, стільки всього у нього за день сталося. Ще й покликали на день народження до хлопчика. Життя у дитини чудово кипить.

Варя погоджується скласти мені компанію за вечерею. Сідаємо за стіл.

- Шкода, не встиг побачити сина до сну. Теж побігати довелося. Навіть зустрітися з Євою.

Про зустріч з білявим вирішив поки промовчати.

Втім, варто було і про Єву не заїкатися…

Варя відразу насупилась, підібгала ображено губи.

- Зрозуміло, тобі хотілося побачитися з нею. Що ж…

Ну починається.

Ревнує адже? Звісно, ревнує!

І чому я так тішуся, наче закоханий дурень.

Моя Варя чинить опір, але я пересаджую її до себе на коліна.

- Та ти що? Це найменше, чого мені хотілося. Вона вилила в мережу бруд на нас, заробити їй, дурепі, закортіло. Тож довелось розбиратися. Нічого з приємного не було. Але тепер вона нас турбувати не буде. Бо в її інтересах відвалити назавжди.

- І що, навіть не йокнуло тут, - прикладає долоньку до мого серця, - коли зустрівся з колишньою?

- Еге, стукнуло в голові, що їй прочухана не вистачає добрячого. А йокає у мене лише через іншу. Найбажанішу, блакитнооку красуню. Варварою звуть. Я ж нікого до неї не кохав і після теж не зміг. Тільки ти одна в моєму серці, люба квіточко.

- А ти стільки приємних слів раніше не казав, - укладає голову мені на плече, заспокоюється, і знову посмішка на її милому личку.

- Раніше дурень був, тепер адже шанс не впущу.

Після вечері традицію не змінюємо. Собаку спіймали та потягли вигулювати. Роні невдоволено пихкав, але змирився з прогулянкою. А як він хотів? Кому зараз легко?

Прогулянка по саду неабияк змахує у нас на побачення. Гуляємо, спілкуємося. Звісно ж, я не витримую... Обіймаємося, палко цілуємося.

Тільки подумати, що ще недавно я бродив тут один. Взагалі не розумів, навіщо купував цілий будинок з ділянкою? Нащо він мені? Зараз не шкодую. Стільки роздолля для сина і нас.

- Ой-й!

Варя падає, я намагаюся її підхопити і заплутуюся в якійсь мотузці.

Ледве встигаю перекинути на себе, щоб зверху своєю масою не розчавити тендітну дівчину.

Підніматися ми не поспішаємо. Вірніше, я не даю, обхопивши ззаду Варю для надійності.

- Ти сильно забився? Вдарився головою?

- Є трохи, - лукавлю. - Потрапили в капкан. Це хто ж на нас тут полює?

- Думаєш, навмисно влаштували?

- Дивлячись, де ми впали…

Задираю голову. Ми прямо під вікном спальні сина.

- Хм-м... схоже, ми і є викрадачі снів. Дехто маленький і кмітливий постарався.

- А я ще думала, чому там Марк затих у дворі, - Варя сміється. - Він же потім ще хвалився, що запам'ятав, як в мультику монстрів ловили.

- Спрацювало чітко!

Регочемо. І в якусь мить, я вже сам не помічаю, як притягую ближче кохану. Жадібно цілую, забувшись, що досі валяємось на траві.

Перед очима червона пелена, я, отетеріти, як хочу її, ширінка вже геть лопається. Як мої руки забралися Варі під сукню, хто їх пускав. Не можу зупинити дике бажання її всю цілувати, поки вона так часто дихає і тремтить від взаємного бажання.

І тільки ми розійшлися, що я навіть наблизився до грудей коханої…

Засліплює потужний промінь ліхтаря з кущів.

- Леве Олексійовичу! Варваро? Ви де? Ви впали? Вам потрібна допомога?

Та трясця вам на язики!

Охорона в маєтку непогана ідея для безпеки.

Проте зараз я готовий їх убити.

- Не потрібна. Ану, миттю зникніть!

- Якщо раптом…

- Геть звідси, кому кажу! Я не кликав, отже, не треба з кущів підбиратися!

- Зрозуміли! Зникаємо на пост!

Тупіт підтверджує, що відповідальні робітники відвалили. Тільки й Варя вже піднялася, сукню поправляє, сором'язливо поглядає у слід охоронцям.

- Прибити їх мало, - бурмочу, і теж піднімаюся.

- Зате он як помітно - стежать, турбуються.

Ясно, що двір, поки вони тут, не варіант для усамітнення. Але й скасувати чергування поки не можу. Розібратися б спочатку з анонімними погрозами.

Варя тікає до своєї спальні. Деякий час я по дому блукаю. Ноги самі тягнуть мене до зачинених дверей. Пробую потягнути на себе ручку. Оу, відчиняється, заманюючи зазирнути всередину.

Тихими кроками входжу. Тільки подивлюся, як Варя і Марк сплять, і піду…

***

Варя

Прокидаюся від дивних відчуттів. Невже Роні знову забрався до мене? Але як би він так лапами обіймав? Не відкриваючи очей, простягаю руку…

І тут же миттєво розплющую очі. Авжеж, велика чоловіча рука обіймає не так, як би лапка цуценяти.

Пам'ятаю, як укладалася одна. Переверталася часто, згадувала нашу шалену пристрасть з Левом на траві.

Ох, до чого ж палала від його поцілунків і пестощів. Те як він зізнався в почуттях... Яким уважним став... Моє сердечко знову застукало з надією на щастя. То й засинала з думкою про нього, про найдивовижнішого в моєму житті чоловіка.

І ось... він, немов втілення всіх спекотних снів, опинився поруч зі мною в одному ліжку.

Лев відкриває одне око, розтягує губи в блаженній усмішці, притягує мене ще ближче.

- Хочу завжди так прокидатися, - хрипко шепоче, анітрохи не дивуючись несподіваній ранковій зустрічі.

Почекайте, бо я все ж здивована!

Коли встиг?

- Але ми ж не…

Про всяк випадок, перевіряю піжаму. На мені, все на місці. Взагалі не можу собі пояснити, як пропустила появу Лева. А якби ще що інше не помітила, тоді взагалі ніяких пояснень.