Розділ 34

Лев

Якого біса?

На мою пошту прилітає лист від невідомого:

"Зарано радієш, тобі ще доведеться заплатити за чуже».

Зміст явно з загрозою. Моє ім'я не називається. Але пошта ж не чиясь, а моя офіційна. Є на сайті корпорації. Тільки стежить за нею моя секретарка Тамара. Вона і прибігла, заїкаючись від хвилювання, повідомити про підозріле послання.

- Нічого, розберемось. Якийсь хейтер, мабуть, заради забави робив розсилку.

- Що за люди такі? Відволікають від роботи. Робити їм нічого! - із занепокоєнням голосить Тамара.

- Зате у нас справ повно. А з ними розмова буде короткою.

Секретарка йде за стійку в приймальню. Я зв'язуюся з програмістом корпорації, даю завдання пробити IP адресу підозрілого відправника.

Викинув би текст листа з голови, але щось подібне отримував уже в минулому. Кілька років затишшя. І ось знову, плати їм. Еге, заплачу. Так, що мало не здасться!

Далі думки перекладаю на те що набагато приємніше...

Варя дала згоду, тим самим новий шанс на наші стосунки. Ух, який я був окрилений вчора на кораблі! Ресторан вже причалив до берега, а ми все ще цілувалися.

Зрозумів, що не хочу. Не можу її більше втратити!

Адже так складно до неї підступитися. Тепер все. Я не дам Варі передумати, доведу, що помилки минулого готовий виправляти. Тільки б ніхто не заважав у нас під ногами. Вистачає лицемірів, куди ж без них.

І ось ще, ніби в насмішку, прилетіли погрози. Варто було ковток щастя вдихнути, якась підступна тварюка вже підбирається…

Після обіду проводжу декілька ділових зустрічей по місту. Так виходить, що остання зустріч збігається з тим місцем, куди збирався ще вчора.

Прошу водія зупинити біля старої обшарпаної будівлі офісу фірми склопакетів. Навряд чи назвеш їх успішними. Викупити, чи що?

Але поки я сюди не за тим. Збираюсь зустрітися з одним неприємним знайомим. Варіним колишнім хлопцем. Тим самим набридливим білявим. За інформацією, яку мені скинули - Дмитро тут недавно працює менеджером, багато місць поміняв за останній час.

Інформатори не помилились. Рівно в кінці робочого дня він виходить.

Не один, а в компанії ще двох колег.

Ну і нехай. Я не буду бігати за ним і виловлювати, коли залишиться без друзів. Поки приїхав тільки поспілкуватися, але щось кулак вже свербить.

- Привіт! - підходжу до компанії. - Чекав? - вичікувально свердлю білявого поглядом.

Колишній Варі блідне, відступає на крок. Потім швидко бере себе в руки.

- Вітаю. Не чекав. Нам хіба є про що говорити?

- Якщо я тут, отже, знайдемо разом цікаву тему. Спробуємо?

Дімон махає колегам, що ненадовго затримається. Вони йому передають, що чекатимуть у барі навпроти. Ясно, місце тусівки у них є. Не такий вже правильний Дмитро, як хоче при Варі здаватися.

- І про що я повинен вислуховувати? - нахабніє білявий, прикидаючись дуже зайнятим.

- Ну-у... давай про інфляцію і ціни на пальне.

- Чого?

Витріщає здивовано очища.

- Сам не здогадуєшся? - більш жорстко вимовляю. - Про Варю. Навіщо її продовжуєш переслідувати?

- А ти навіщо? Якщо в минулому звалив, там би й залишався. Вона могла бути зі мною!

Чіпляє його фразочка “могла бути”. Тобто, не була? Як розуміти?

- Але вибір не твій, а її. У нас спільна дитина. Марк кличе мене татом, - про це виривається з гордістю. - Будь чоловіком, Дмитре. Відчепися, не заважай її щастю.

- Угу, авжеж. З тобою вона певно не буде щасливою, - злобно цідить, стискаючи зуби.

- Не тобі вже перевіряти. Розумію, налаштувався, Варя вродлива і добра дівчина. Тільки першим був я. І залишуся останнім.

- Я б не довіряв!

Ах ти ж пес недовірливий.

Зриваюся. Хоча збирався триматись. Показати, що знайду його легко, якщо ще раз полізе до Варі на зустріч. Пояснити і піти. Але Дмитро надто дратує. Особливо гугнявим підбурюючим голосом. Не відпускає відчуття, що я десь раніше чув його. Тільки згадати не виходить.

Хапаю нетямущого Діму за шию. Чую швидкий тупіт моєї служби безпеки. Вилетіли з машини, оточили нас.

- Не зли мене, раджу від душі. Варя вже зробила вибір.

Дмитро нічого не відповідає, сопе. Помітно переляканий, трясеться. Моє гарчання його хоробрість швидко спустило на гальма. Махає головою, мовляв, на все погоджується, аби відстали і відпустили.

Коли я підходив до машини, бачив, як він тікав через дорогу без оглядки.

Ех, білявий. Не пощастило тобі опинитися у мене на шляху. Можливо, він не такий вже й поганий. Марк про нього розповідав, як про хорошого друга.

Та чомусь я відчуваю в ньому подвійне дно. Милий пухнастий Дімочка. І хто він інший? Та й голос його нез'ясовно ріже чимось знайомим і огидним по вухах. Схожий на когось? Тоді на кого?

У задумі проїжджаю повз бару з дружками Дімона.

- Прямо зараз до квіткового прямуй, - схаменувся, згадавши про найприємніше.

Вибираю самий величезний і ароматний букет. Вже не терпиться побачити Варю. Увечері з Марком у домашньому тирі рубатися. Байдуже, чим вечеряти, аби лише з ними.

Треба ж, яким я домашнім стаю. Сам над собою сміюся і шаленію від цього!

Дорогою додому дзвонить батько. Чую по голосу, знову дізнався якісь неймовірні новини.

- Леве, ну твою матір, чому ти так підставляєшся? - ось уже й кричить, оглушує на одне вухо.

- Чим це? За хуліганство не забирали у відділок, навіть не п'ю майже останнім часом.

- З цим ясно, а те що дві години тому вивалили на тебе багато бруду. Теж нічого? З яких пір Чернявські заводять фіктивних наречених і дітей?

Так, стоп.

Гаразд, з нареченою... Але хто б дізнався?

А син від мене, рідної крові. Що за брехня?!

- Тату, ти це... випий ліки. Не нервуй.

- Та як же, будеш з тобою хіба спокійним. Мені знайомий подзвонив і приголомшив новинами. Попередив, щоб ми почистили швидко.

Називає сайт відомого видавництва пліток. Вони люблять копатися у брудній білизні. Але я не такий публічний, і все ж... хто наважився? Саме зараз, коли ми з Варею нарешті перейшли від фіктивності на інший етап.