Розділ 31

Лев

Багато часу провести вдома з Варею і Марком не вийшло. Я і так перетворююся на прогульника. Тільки мені нема перед ким звітувати, сам собі бос. Але справи через це без контролю не повинні залишатися.

Як же розлютив мене довбаний колишній Варі!

Той, що не я!

А чи вважає він себе колишнім?

Раптом продовжить переслідувати? Дошкуляти? До сина ні за що не підпущу!

Навіть усунувши його разом з телефоном, все одно не можу заспокоїтись.

Інформацію на докучливого Дмитра отримав давно. Треба з ним серйозно розібратися, якщо так до нього не доходить.

Після перемовин із замовниками, дзвонить батько.

- Сину, я що вже пропустив? Чому мені старі приятелі передають про тебе новини?

- Які новини?

- Бач ти, ще й придурюється! Наречену завів і мовчок?

А-а... доповіли вже після офіційного вечора.

- Тату, ти перевіряв серце? Я не хотів тебе хвилювати відразу…

- Тьху, знайшов чим. Чергова моделька в гонитві за нашими статками?

- Ні, не за цим, і не в гонитві. Це я сам її повернути захотів. І ще, ти тільки сядь…

- Та я і так сиджу в своєму кабінеті. Ну? Що ще?

- У мене з'явився пес, гірки, всюди іграшки і найголовніше - дитина. Ти тепер не просто мій батько, ще й дідусь!

- Чого? Як? Коли?

Чую батько вражено хрипить.

Переймаюсь, як би знову не прихопив його напад.

- Ти там як?

- Воду п'ю, а хочеться не воду. Швидкий адже ти! Онук у мене або внучка?

- Онук, - з теплотою кажу. - Ти з ним обов'язково познайомишся. Звуть Марком, весь у нас, Чернявських. Чудова дитина. А який кмітливий і спритний в п'ять років!

- Почекай-но, який спритний? Звідки п'ять років?! - батько здивовано скрикує. - Думав, від тебе залетіла якась дівчина, і тільки ось народила або носить під серцем. Ти п'ять років приховував? Син ти мені чи хто?!

Ну так і знав.

Непростою виходить розмова. Між нами з батьком відстань у два океани. Швидко він не добереться сюди, і я все кинути поки не можу. Звісно ж, такі новини краще оголошувати не по телефону. Збирався приїхати до нього разом з Марком і Варею, там вже знайомити, радісні звістки повідомляти.

Але хіба встигнеш тут? Всюди старі приятелі. Є кому доповідати новини раніше за мене.

- Взагалі, історія заплутана. Марк мій син, я перевіряв, - попереджаю новий протест батька з приводу сумнівних дітей. - Йому п'ять років. І він від тієї дівчини, яка для мене багато значила. Тоді і зараз.

- Знову ця, як її... Варвара? Тільки не кажи…

- Так, вона і син зі мною. Вже все спокійно, нема чого хвилюватися.

Ну, крім того, що Варя зовсім не моя, принаймні, сама так не вважає.

Батько тішитися не поспішає.

- Мені здавалося, що у тебе божевілля на ній пройшло. Леве, я ж просив. Не зв'язувати там себе. Ти ж поїхав тимчасово.

- Тимчасове іноді підносить сюрпризи. Батько, адже ти ж сам не хотів мене бачити з мисливицею за грошима?

- Мій досвід підказує, що простіше з такими. Легше відпускати і розлучатися. Згадай, як ти вже раз через неї мало не наробив помилок?

- Помилки помилками, а дещо найцінніше в житті я наробити встиг. От познайомишся з моїм сином, з таким собі непосидючим спадкоємцем, тоді перестанеш бурчати.

Закінчуємо розмову на тому, що я вишлю батькові фотографії онука. Він поки в шоці, розумію. Але нехай краще дізнається все від мене.

Та ще дивно, що мій тато пам'ятає історію з Варею і налаштований заздалегідь проти неї…

***

Варя

До вихідних я зовсім забула про запрошення Лева. Якось не заговорювали більше. Та й він часто затримувався на роботі. Хоча й не пропускав вечірній ритуал. Укладати зі мною сина спати, а потім вигулювати Роні.

Ні, я не навмисно за часом стежу. Але так виходить дивно... кожна наша прогулянка з собакою все на довше і довше затягується. Такими темпами не помічу, як собака втече, а ми випадково до ранку загуляємося.

- Мамо! Мам! Там велосипеди! О-ось такі, - з виряченими оченятами, Марк розмахує руками на всі боки.

- Цікаво, навіщо вони з'явилися? - я вже здогадалась, але перевіряю, чи знає син.

- Лев кличе нас! Матуся, ти ж поїдеш з нами? Поїхали, поїхали, поїхали…

- Ну куди я вас відпущу, - перериваю зі сміхом нескінченний повтор з умовляннями. - Комусь адже треба приготувати пікнік.

Марк би так і витягнув мене у двір, аби скоріше відправитися в подорож. Ледве змусила переодягнутися. Відправила сина до Лева, та сама кинулася в пошуках відповідних речей.

Стільки всього начебто в гардеробній, але коли справа стосується прогулянок з Левом, я зависаю в цілковитій розгубленості. Допомогло, що виглянула у вікно і розгледіла там високого красеня в спортивному одязі. Лев уже Марка зверху на велосипед посадив і возить туди-сюди, а Роні за ними ганяється.

Швидко зав'язую високий хвіст. Натягую спортивні штани і футболку. Якраз буде зручно для велопрогулянки. Не завжди ж у вечірніх сукнях пана Чернявського супроводжувати.

- Мам, ти довго! - з обуренням зустрічає синок.

Затримую, розумієш, чоловіків.

- Марку, жінкам можна, - пояснює Лев.

- Чому?

- Щоб напевно збагнути, треба народитися дівчинкою.

- Я взагалі-то кошик для пікніка збирала, - кажу на своє виправдання, а то такі чоловічі розмови пішли, ніби дівчата навмисно час тягнуть.

Лев забирає у мене кошик. Чіпляє ззаду на велосипед, той, що більшого розміру. Підсаджує на сидіння Марка. І підходить до мене.

- Допоможу тобі піднятися, Варю.

Я і сама можу спокійно залізти. Трохи забарилася, розглядаючи, що для мене прикотили. Новенький блискучий велик у ніжних кольорах рожевий з білим. У Лева темно-сірий, відчувається, що чоловічий.

- Дякую, я…

Хто б чекав, поки відмовлюся. Лев підхоплює на руки та дбайливо підсаджує на сидіння.

- Тут гальмо є. Сильно не розганяйся. Якщо втомишся, то на моєму для вас обох місця вистачить.

- Не переймайся. Ще й вас обжену, - не показую вигляду, що хвилююся.