Розділ 29

Варя

Три дні потому ми з Левом входимо до залу суду. У мене навіть долоньки змокли від хвилювання. Настав той самий день, якого боялася та чекала. Ще трохи і я зустрінуся з тіткою і Ростиком.

- Варь, я ж з тобою. Ти чого? - Лев призупиняється і бере мої руки в свої.

- Так, але раптом не вийде? Знаєш, яка тітка Регіна підступна?

- Нічого, їй невдовзі доведеться дізнатись, який я, - впевнено хмикає.

І в цю мить за спиною лунає знайомий надтріснутий голос:

- Ти подивися, з'явилась! Два засідання пропустила і на тобі, вирядилася, прибігла.

Лев міцніше стискає мою руку. Нехай за договором, але я відчуваю необхідну підтримку. Я не одна, як думала тітонька!

Розвертаюся.

- І вам вітаннячко, тітко. Ростику, привіт!

- Який він тобі Ростик-хвостик? Ростислав його звуть! - кудахче його матуся.

Ой, халепа. Опоганила імечко родича. І нічого, що вони мене, як не Варькою, так нахлібницею називали.

- І цього привела, - сердито бурмоче двоюрідний гад.

- Цьому мало було однієї нашої зустрічі. Як щодо, повторити? - немов бавлячись, весело пропонує Лев, помахавши кулаком.

Ростик ще більше насупився і на крок відступив.

- Кого привела? - зате тітка заводиться. - Чи не той бандюган, що посмів мого сина вдарити?

- Тітко, для вас він може бути ким завгодно, а для мене наречений.

Ось так наша фіктивність і мені спрацювала на користь.

Тітка витріщає риб'ячі очища.

- Наречений? А про те, що нагуляла дитинку, знає?

- Я знаю навіть те, що ви крадете в їдальнях посуд, у магазинах пакети, а недавно навіть скатертину сперли. Придане для хвостика збираєте?

- Ні, я нічого не беру, я не... - затикається Регіна з червоним обличчям.

- Не хвилюйтеся, ваш Ростик скоро приведе наречену. Він адже для цього щоп'ятниці відвідує стрип клуб?

Ну і розмазав же їх Лев ще до початку суду.

Ми вже увійшли і зайняли місця. Чекаємо на початок слухання. А мої родичі гризуться між собою. Регіна шипить на синочка, що їй тепер зрозуміло, куди пропадають гроші. Він у відповідь відбивається, що це не гірше, ніж дріб'язково красти.

Виходить суддя, спираючись на тростину.

Здивовано кліпаю. Я ж бачила нещодавно його…

- О, знайомі обличчя. Варю, впізнаєш?

- Здається, Єва його супроводжувала на вечорі... - вже не сумніваюся, коли суддя заговорив.

***

Лев

Суддя не показує вигляду, що ми знайомі. Але так і повинно бути, ми зараз не на святковому вечорі зустрілися. Вчора я бачився з ним, і ми спокійно змогли все обговорити.

Мій новий знайомий, завдяки істериці Єви, заздалегідь вивчив нашу справу. Здивувався при цьому, чого я взагалі збираюся бути присутнім. З такими адвокатами, а я ж кращих найняв, жадібним родичам не позаздриш.

Так, але я тут разом з Варею.

Хочу, щоб вона побачила своїми очима, який вони отримають урок. І де ще така випаде можливість, щоб Варя сама за мою руку трималася, шукала очима підтримку в мені, даючи зрозуміти, як я їй все-таки потрібен.

- Хвилюєшся? - шепочу їй на вушко.

- Дуже, - Варя зітхає і покусує нижню губу. - Раптом справедливості не дочекаємося?

- Не дочекаємося…

- Як? Думаєш, не вийде?

В її небесних очах стільки паніки раптом.

- Ем... я неправильно висловився, - подумки штовхаю себе, а то взяв і ще більше дівчину налякав. - Авжеж, вийде. Гей, ви там! Не чекайте на пощаду! - вигукую в бік родичів.

Ось що буває, коли я задивляюся на Варіни губи. Вони ж нестерпно ваблять мене, зводять з розуму.

Після благодійного вечора нітрохи не прийшло полегшення. Навпаки, розпалився, контролювати бажання з кожним днем все складніше. Наче я знову студент, який шалено запав на гарненьку дівчинку. Я вже не студент. Але тільки одну я наполегливо домагався в минулому. Та тільки одну її... хочу домогтися і зараз.

- Починається. Тітка поки що тішиться, - Варя пошепки коментує, і я бачу, що їй легше так в собі не замикатися.

- Ну нехай відчує хвилинку слави, - прикриваюся, щоб не реготати в залі суду.

Мені ж то можна. Але Варя налаштована на серйозний захід.

Зачитують позов з першої сторони. Потім з нашої. Адвокат від тітки показує довідки з психлікарні. Тітонька плаче, намагається на жалість тиснути. Треба ж, і Ростик приволік когось в якості свідка, що я на нього нападав і залякував страшною розправою.

- Та це ж неправда! Ти ж не залякував? - Варя блідне з кожною хвилиною.

- Тепер вже доведеться залякувати. Але я віддаю перевагу більш жорстким методам. Бідний Ростику, ти напросився, - розтираю кулаки в передчутті.

Після слізливого виступу, починається повний рознос. Ну нарешті! Не все ж в нас каміннями кидати. Взагалі-то летіло в бік Варі. Але я вже не помічаю, як думаю, що ми отримуємо їх разом.

Особливо розлютило, коли адвокат позивача, зі слів тітки, намагався переконати всіх, що Варя погана мати. На цих моментах суддя затикав швидко рот. І дуже гнівно обіцяв за будь-які брехливі свідчення окрему кару.

Моя команда адвокатів без всяких церемоній вщент розбивають притягнуті за вуха звинувачення. Надають всілякі докази, що родичі не можуть претендувати на квартиру. А тиск з їхнього боку, вважається протизаконним. Тим паче моральну шкоду, яку вони завдавали.

Свідок від Ростика після такого наїзду першим втік із залу суду. А прибитий відповідними аргументами адвокат нахабних родичів, нижче пригнувся, витираючи піт з чола рукавом.

Суддя виносить остаточний вирок.

- Позов не підлягає подальшому розгляду. Але можна зустріч повторити, тільки наступного разу дехто займе лавку для підсудних, - і так з натиском зиркає на тітку з її придурковатим синочком. - Ви хочете на них подати прямо зараз заяву? - запитує у нас.

Варя кліпає розгублено великими очима. Мені здається, вона все ще в шоці, як швидко розправилися з тими, хто їй отруював довго життя.

- Ми подумаємо!

Відповідаю за двох.

Ну нехай родичі ще потрясуться.