Розділ 28

Лев і не думає ні в чому переконувати. Так пристрасно веде нашу парочку в танці, що я вже й сама забуваю, в чому полягає фіктивна роль.

Зараз я плавлюся від його хрипкого шепоту, не розбираючи навіть слова. Відчуття, чим далі, загострюються. Вони лякають, але й ваблять. Нагадують про те, що я бажала забути, як колись втрачала в його обіймах голову.

От і зараз понеслося... Шалене запаморочення... даремно, напевно, випила половину келиха для хоробрості. Лев адже сам наполіг. Як знав, що такі близькі контакти передбачаються.

- Варю, ти ж пам'ятаєш, що повинна бути моєю дівчинкою? - цю фразу вийшло розчути.

Киваю, облизуючи пересохлі губи.

- Так, але…

- Ніяких "але", тільки не сьогодні.

Бачу легку посмішку на його губах і те, як він ближче нахиляє обличчя.

У сенсі, ніяких? Останнє, що подумалося залишками розуму.

Адже в наступну мить Лев притискає свої губи до моїх. Спершу легенько накриває, а потім варварськи захоплює в полон поцілунку.

Жадібно, несамовито, міцніше стискає в обіймах.

Ми хоч танцюємо ще?

Музика не затихає, а всередині мене й того голосніше відбивається ритм. Боже, я так давно не цілувалася з чоловіком! Ну як тут пам'ятати про роль, коли вся палаю?

Лев поглиблює наш поцілунок, діє ніжно, але наполегливо. Вирватися непомітно для оточуючих не можу. І найстрашніше, що вириватися зовсім не хочеться. Ще хоч на трошки продовжити цю мить. Таку солодку і палку. Що відриває нас від холодної реальності.

Музиканти затихають. У залі спалахує яскравіше світло.

- Варю, ти м-м... неймовірно смачна, - перше, що вимовляє Лев, заправляючи мої пасма за вушка.

Дурманна пелена спадає не відразу, але ось я вже спалахую від усвідомлення.

- Леве, ти що накоїв? Ми хіба не домовлялися?!

- Поцілунки на публіці входять у наш договір, - і оком не кліпнув, пока притримував за талію до фуршетних столів.

Міг би й уточнити про це заздалегідь!

Помічаю за далеким столиком Єву з келихом. Навіть на відстані відчувається, як вона б спопелила мене лютим поглядом. Якби тільки могла. Перекидає в себе вміст келиха, потім тягнеться за другим. Її літній залицяльник спілкується з одним з поважних гостей. Мабуть, тому колишня Лева занудьгувала.

- О, ти вже не злишся, наречена, - Лев помічає мою посмішку.

Ще як злюся!

Губи досі печуть!

І забути поцілунок навряд чи швидко вийде. Ой, та можна і не намагатися. Лев тільки доторкнувся до моїх губ, і тіло затріпотіло, ніби всі ці роки чекало на його хижий напад.

- З'ясуємо потім. Краще зараз продовжимо вечір приємно, - дозволяю себе навіть обійняти.

Звісно ж, на очах набридливої Єви.

Складно зрозуміти, який за рахунком вона в себе вливає келих, поки дядько з тростиною не бачить. Але раз витріщається лише на нас, то нехай тоді втомиться стежити. Ясно ж, мріє дочекатися відповідного приводу - повиснути на Леві.

І чому мене настільки дратують її плани?!

У нас немає справжніх стосунків, а я з його колишньою готова вже боротися. Ще наш поцілунок... схвилював надто гостро…

До нас знову приєднався Еміль зі Сніжаною. Підходили й інші знайомі Лева. Вечір протікав далі спокійніше.

Рівно до тієї миті, як, погойдуючись від надлишка коктейлів, підпливає Єва.

- Ле-еве, ти ж Лев, - витягує вона руку з келихом, показати ще з точністю, до кого саме звертається.

Келих випадає з її пальців, і зі дзвоном розбивається на дрібні уламки.

Стискаюся вся, здригаючись. Чомусь здається, келих Єви мав полетіти в мене.

- Леве, хочу з-знати всю пра-правду, - колишня коханка починає гикати.

- Єво, тобі вистачить вже пити. Відійди від нас, не заважай розмовляти.

Лев відмахується від неї, як від настирливої мухи.

- Ні-ні! - вона піднімає вказівний палець. - Скажи тоді, ти з цією теж для ік-ік... для вигляду, - насилу в кінці вимовляє.

- Іди проспись, - Лев помітно напружується, суворо показуючи на двері.

- Піду я, піду-у-у. Але чому вона? - продовжує ниючим голосом. - Чому їй сапфі-іри? Вони ж мої! І ти мій!

Якби Лев мене стрімко не прикрив, а Еміль не відсунув знахабнілу курку, тоді б вона могла вчепитися в підвіску. Її довжелезні руки з кігтями тягнулися вже до моєї шиї.

***

Лев

- Єво, забирайся з наших очей! Не ганьби себе ще більше, - проганяю коханку, яка добряче перебрала з коктейлями.

Тішуся при цьому, що вже колишню.

Як вчасно розірвав з нею зв'язок. Ні, треба було ще раніше, або взагалі ніколи не зв'язуватися.

Але вона ж не напивалася настільки при мені. Вперше Еву бачу такою неосудною, гикає, хитається. У вкрай неадекватному стані. Вона і раніше могла трохи брикнути, але не переступала межі мого терпіння. Тільки в офісі довела акторською істерикою. Тепер ось ще на вечорі, своє особисте шоу вирішила влаштувати.

- Що тут відбувається? - до нас підходить із грізним обуренням новий коханець Єви.

- Вашій дівчині варто було менше наливати. Скажена стала, надто просить уваги, - Еміль киває на злючу Єву з перекошеним обличчям.

- Тобто, це я скажена? Я? - верещить ця навіжена. - Та ви... ви на нього подивіться! - показує на мене. - Він брехун! Він її найняв! Тільки прикидається! Навіщо, га? Навіщо?! Вона не його-о... Відпусти-и-и мене!!!

Єва продовжує викрикувати звинувачення, тільки вже віддаляючись від нас. Її тягнуть до виходу під руки двоє кремезних охоронців. Але не мої. Хто покликав? Повертаюсь.

- Це я дав сигнал це непорозуміння винести, - морщачись з огидою, вимовляє супутник Єви. - Вирішив сьогодні прийти з супроводом. Але помилився, треба було брати через перевірене агентство. Прошу мене пробачити. Моя візитка, якщо раптом знадоблюся, то звертайтесь.

- Та нічого, переживемо, - відмахуюсь, але візитку беру. - Вважайте, що ми вже забули. Тим паче замало бажання пам'ятати настільки жалюгідне видовище.

- Авжеж! Є й приємніші приводи для уваги, - погоджується зі мною Еміль, і коситься в передчутті на нову коханку.