Розділ 26

Варя

З'являючись перед спалахами камер під руку з Левом, я навіть не відчуваю ніг. Обов'язково б оступилася або взагалі забажала сховатися. Спираюсь на руку чоловіка, що вже тут приховувати, вродливого і елегантно одягненого супутника. Не мого. Тільки цього тут краще не показувати.

- Варю, ти теж з нами поїдеш кататися на велосипедах? - Лев грайливо шепоче на вушко.

- Що?

Найменше очікувала таке почути, коли ми в оточенні допитливих очей входимо в будівлю п'ятизіркового розкішного готелю.

- Прогулянку на вихідних пропоную, - взагалі не допомагає налаштуватися, і так заразливо посміхається, що я і сама вже ось-ось розсміюся.

- Чому зараз про це говориш?

- Відволікаю, щоб ти не тремтіла.

Хіба помітно тремчу?

Напевно, так. Лев же здогадався, або відчув, як я чіпляюся за нього міцно пальцями.

- Ну от і на місці, - киває на величезний зал, де вже між столів з фуршетами ходять ошатні люди з келихами. - Згадай наші репетиції? Нічого ж страшного не було.

- Еге, у дворі, звичайно, не страшно.

- Радий чути, що нарешті для тебе це так.

Ну треба ж, підловив.

У перші дні на території Лева мені, дійсно, було не по собі, м'яко кажучи. Що змінилося? Коли? Сама не помітила, як набагато спокійніше гуляю там з Марком. Ближче впізнала працівників, вони теж відкинули настороженість.

Тільки наші вечірні прогулянки з собакою... О-о-о... те ще випробування на мою витримку. Навіть коли Роні не проситься, Лев все одно його тягне надвір. А я куди подінуся, сама ж зажадала робити все разом. Хочеш уникнути пастки, створи її сама. Ото саме про мене.

- Леве! Невже і тебе змусили потрапити на знатну сходку?

- Під тортурами, Владиславе Олеговичу. У зв'язаному вигляді везли.

- Ну як же, - сміється імпозантний чоловік у чорному фраку. - Заради такої чарівної супутниці, я б за машиною до входу біг.

- Моя наречена, Варвара, - представляє мене Лев. - Вирішили відвідати захід, внести свою лепту на благодійність.

- Це добре. Батькові вітання передавай. Слухай, у мене тут намічається будівництво. Начебто ти зараз біля керма, а то колишні власники не вселяли довіри.

Далі чоловіки коротко обговорюють співпрацю. Поки домовилися про зустріч серед тижня. Мені залишається стояти, ввічливо посміхатися, створювати вигляд закоханої нареченої. Щоправда, не знаю, як правильно створювати. Варто поглянути на Лева, тут же мурашки біжать і запускають непрохані спалахи хвилювання. І те, як він вміє в одну мить перемикатися на серйозні теми, викликає гордість і захоплення.

Неспішно обходимо зал, з кимось Лев затримується поговорити, знайомить мене. Комусь лише просто киває, і при цьому його рука частіше на моїй талії.

У моїй спині від напруги, немов встромили електричний провід. Не виходить і на секундочку плечі розслабити.

Все здається, що ось-ось знайдеться такий з важливих гостей, хто впізнає мене. Дізнається і запитає - хто покликав сюди продавчиню з ювелірної крамниці? Ви хіба не перевіряли її, негідну нашого елітного суспільства?

- Ох-х... - від своїх думок важко зітхаю.

- То тільки на початку заходу клопітно. Зв'язки підтримувати, нові знаходити. Потім буде легше.

Повертаюся до фіктивного нареченого.

Він серйозно?

Обіймає мене, топить у своєму ароматі, і де ж знайдеться моє полегшення?

- Можна думати, що я сплю?

- Тобі можна все, принцесо. Але не забувай у своєму сні, що ти зі мною і ти…

- Наречена... - видихаю назву ролі.

- Найкраща і неперевершена, - піднімає мою руку і торкається губами.

Тут же спалахи активніше працюють. Ясно, це так треба для правдоподібності.

Ми переходимо до фуршетів. Лев подає мені з таці келих. Тільки у мене і без шипучих напоїв голова йде обертом. Боюся охмеліти від нашої гри, надто вже стираються межі між удаваним і реальним на вечорі.

Поки відставляю келих. Дивлюся на маленькі тістечка, схожі на кондитерський шедевр. Лев і тут встигає, подає мені на тарілочку найгарніші. Але я переймаюся, як би так пригощатися, щоб сукня випадково не постраждала... Напевно, зважуся хоча б на одне.

І тільки-но тягнуся до малинового безе з крихтою білого шоколаду, збоку відбувається пожвавлення.

- О, знайомі всі обличчя!

- Ще чого, я не знаю тебе, - жартівливо відповідає Лев.

- Тоді познайомимося. Еміль, дуже приємно, - називається той.

Повертаюся, забувши про тістечко.

- Зі мною Сніжана, - продовжує знайомий Льва, показуючи на зразкову копію Єви. - Ми запізнилися трохи на збіговисько. Нічого ще не пропустили?

- Ні, поки тихо, до гучних скандалів ще не дійшло.

- Тоді почекаємо, - Еміль хапає келих і відпиває половину. Потім переводить захоплений погляд на мене. - Яка з тобою красуня! Ну як тобі, Варю? Назад не будеш проситися?

Насупилась.

Ніколи до нього не попрошуся!

Звільнив заради друга, ще й жартує.

Так і знала, що хтось та згадає мене. Ось, будь ласка, дочекалася. Мій колишній бос тут як тут.

- Обійдешся. Здався Варі твій ювелірний клоповник, - за мене відповідає Лев.

- Ой-ой-ой, такий вже й клоповник. Між іншим, я планую розширюватися, - хвалиться Еміль. - Варю, не ображайся, - знову до мене звертається. - Якщо набридне цей діловий генеральний, відразу йди до мене. Дам посаду в офісі, яку забажаєш.

Ого!

Невже сумління прокинулося?

Так жорстоко з другом розіграли мене. Трохи до інфаркту не довели!

- Дякую за пропозицію, - відповідаю нейтрально, не випадаючи з образу леді.

- Ніяких дякую. Ваша пропозиція відхилена!

Зате Лев відмахується категорично.

- Уф, який власний ревнивець, - весело пихкає друг Лева.

- Ще який!

Спалахи камер знову запрацювали з підвищеною швидкістю.

У самому центрі, погойдуючись, рухається повний чоловік в оточенні свити. Щоб не дуже відкрито розглядати, побіжно пробігаю очима вперед, ще трохи далі, і мало не скрикую.

- Все гаразд. Це губернатор прибув. Отже, скоро почнеться шоу, - тихенько пояснює Лев для мене.