Розділ 23

Варя

Марк засинав довше звичайного. Спочатку крутився та заговорював то зі мною, то з Левом, то з нами обома відразу. Довго не міг заспокоїтися, чому ми вдвох біля нього. Гаразд я, а навіщо ще дядько прийшов заколисувати.

- Хочу простежити, щоб твої сни не вкрали, - пояснює Лев так серйозно, що я б і сама в це повірила.

Марк вже позіхав, але тут знову підбадьорився.

- А хто краде сни?

- Я їх не бачив, але вони іноді пробираються у спальні.

- Мам, зачини вікно! Я не хочу сни віддавати!

- Леве, не лякай дитину, - шепочу.

- Я не лякаю, а захищаю. Не бійся, малюче. Татко поруч!

Нічого собі поруч. Прийшов, налякав. Я б в дитинстві певно вже не заснула. Могла і обмочитися, боягузкою була.

- Ні, я не боюся. У мене зброя!

Марк стрибає з ліжка. Відкриває ящик, в який заклали більшу частину іграшок. Дістає звідти з підсвіткою меч. Кладе з одного боку подушки зброю, з іншого - іграшкового Лева. Підготувався. І пихкає при цьому рішуче, вкладаючись знову в ліжечко.

- Розкажи ще про крадіїв снів? Матусині казки набридли.

Ну ось і приїхали.

Вже і казки мої гірше вигадок фіктивного нареченого. Чудові у мене казки! Можливо, більше підходять для дівчаток... Попелюшка, Білосніжка чи з іншими принцесами. Треба для хлопчиків пошукати.

Зате Лев посміхається, задоволений. З першого разу зловив, що цікавіше хлопчикам. Авжеж, чоловіки краще один одного зрозуміють, навіть якщо один з них маленький.

Історія з вкраденими снами виходить у Льва дуже кумедною. То ловці снів за розмірами з порошинку, то виростають до стелі. Найкращі сни збирають у мішок і відлітають на далеку планету, щоб вивчати емоції людей. Ще й голос робить загадковий, на значущих моментах паузи, на небезпечних - гучність додає.

Затуляю долонею рот, коли сильно тягне сміятися. Подібних історій я точно не розповідала Марку. Тим паче на ніч. Але він слухав-слухав, ще трошки покрутився. І... спокійненько заснув на тому місці, коли ловці снів накинули невидимий сачок черговому хлопчикові на голову.

- Я теж найкраще засинав під жахалки. Відразу ясно, чий це син, - задоволено гмикає Лев.

- Марк і мій син, - ревниво реагую.

Ну я не звикла сина ділити!

Для мене це теж новий і незвичний період. Не тільки для Лева. Я ж з моїм малюком провела всі його роки з народження.

Лев пересідає ближче до мене.

- Твій, звісно, твій. І наш. Варю, ти виростила Марка чудовою дитиною. Я бачу в ньому багато від тебе, але й мою породу не приховаєш, - у кінці зовсім на шепіт переходить.

І нахиляє до мене голову. Зустрічаюся з ним очі в очі, його в світлі нічника палахкотять, немов іскрами зараз обпалить.

- Та-ак, порода у тебе гаряча.

Ой, що я несу!

Підхоплююся з місця. Обережно поправляю ковдру на синові. Відчуваю спиною той самий пильний погляд, від якого мурашки нахабно повзуть і заважають триматися впевнено.

Беру цуценя на руки. Лев все-таки не пожартував. Супроводжує нас на прогулянці.

Разом ходимо по території навколо будинку. Як парочка! Але ніхто ж не бачить, навіщо Льву зі мною собаку вигулювати? Якщо точніше запитати, навіщо йому ще більше мене бентежити і дражнити?

Звісно ж, такі питання не задаю.

Але й прогнати не можу. Я на його території. Лев тут господар. До того ж, прикидається, що виконує моє прохання-умову. Все, що стосується сина, ділити на двох. Роні безпосередньо стосується сина. Тут не посперечаєшся.

- У дитинстві я теж мріяв про таку собаку, - заговорює зі мною.

- І чому не завів?

- Ми переїжджали часто з місця на місце. Змінювалися будинки, міста, країни. Батько казав - потім, почекай ще рік. Батьки розлучилися. Я виріс... і зрозумів, що так і не настало «потім». Тільки зараз, напевно, з'явився шанс повернути втрату з минулого, - і зупиняє на мені задумливий погляд.

Ми взагалі-то про собаку розмовляли. Але я ніби відчула в зізнаннях колишнього себе в тому списку втрат.

Можливо, здалося... Йому потрібен син, а не я.

- Варь, мені треба з'явитися на одному офіційному вечорі. Збереться багато народу, репортерів. Я маю прийти туди... разом з тобою.

- Зі мною?

Спочатку на інформацію про вечір не знала, як правильно реагувати. Просто стояла, кивала. Ну зберуться олігархи, мені то що.

Виявляється, мене це теж зачепить!

- З тобою. Пам'ятаєш, у договорі є пункт про супровід? Ти вважаєшся моєю нареченою. Логічно, що ми разом прийдемо.

Бр-р-р. Струшую головою.

Для мене нічого не логічно!

Та я ж і сама не вибирала правильний шлях, зв'язуючись з колишнім заради сина і допомоги. Пізно ввечері вигулюємо разом собаку. Зупинилися там, куди менше потрапляє світло від ліхтарів. І я потай милуюся цим привабливим чоловіком. Таким знайомим, і в той же час нескінченно далеким.

Думати про логіку наразі не для мене.

- Я ж не вмію поводитися в пафосному оточенні... - тільки й знаходжу що вимовити, перебуваючи в цілковитій розгубленості.

Відмовитися не вийде. Лев вже нагадав про договір. Отже, вирішив все заздалегідь і тільки повідомляє, що я повинна виконати.

- Ну, Варю, нічого страшного не трапиться, - підбадьорює. Лев простягає руку, немов збирався обійняти, але тут же обсмикує і засовує в кишеню. - Всього лише одна з важливих зустрічей, де ми разом повинні з'явитися. Завтра ти вибереш, в чому піти. Якщо тобі буде легше, поклич подругу на примірку. Мій водій вас покатає по бутіках.