Розділ 21

Марк носиться біля загородженої зони з мавпочками. Стрибає, проситься до них. Наводжу всі розумні доводи. Пояснюю, що до них не можна заходити, одні мавпи їдять, інші відпочивають, і є мами, які за малюками стежать. От я б на їх місці теж не хотіла, щоб мою дитинку незнайомі люди лякали й чіпали руками. Марк поступово заспокоюється, спокійніше спостерігає за ними.

Але Лев, то не Марк. На нього мої доводи не діють. І я навіть не помітила, як він домовитися встиг. Знову, чи що, підіслав когось із супроводу? Та ось уже співробітник зоопарку веде нас до службового приміщення біля загородженої зони. Туди приносять ручну мавпочку-лемура.

Авжеж, Марк у захваті! І погладити зміг, і обійнятися з милим приматом. Все б добре. Проте з таким успіхом мої слова скоро будуть для сина до лампочки. Будь-яке бажання Лев виконає, якщо домовитися можна за гроші.

Далі прогулюємося. Незвичайні відчуття. Навіть тягне вщипнути себе, що все зараз насправді відбувається. Колишній варвар не приснився, не вигнав з роботи, і створює з таким впевненим обличчям враження, що ми сім'я. Звичайна сім'я на прогуляночці. З тією особливістю, що за нами прямує на відстані супровід у вигляді двох здоровенних бугаїв.

Якщо не звертати на них уваги, то прогулянку можна назвати навіть приємною. Хоча розслабитися все одно не можу.

- Ого, які, - через деякий час Марк дивується крокодилам.

- Теж до них хочеш? - запитує Лев.

- Цього я ні за що не дозволю! - виривається грізно у мене.

- Та я б і не став. Ти що, злякалася?

Насправді, так!

Лев махає головою, що ні, він навіть не думав. Але в його бурштинових очах грайливі іскорки не дають мені розслабитися.

- Безпека понад усе, - ще так мене заспокоює.

- Добре, що в цьому питанні сперечатися нам не доведеться, - погоджуюся, тут і сперечатися нема про що.

Виходимо з тераріуму з алігаторами.

Лев наздоганяє мене.

- Пропоную пошукати, в чому ще ми могли б не сперечатися.

- Навіщо?

- Хочу тебе бачити не такою напруженою. Варь, підбадьорся, дивись, які гарненькі лисички.

У цю мить дзвонить його телефон. Краще б я на лисичок дивилася. Який дідько смикнув мене простежити поглядом за рукою Лева, коли він діставав телефон з кишені, хто його знає. Але я встигла помітити на екрані ім'я - Єва.

Гієн не зустріла, але головна лисичка тут як тут.

Лев скидає виклик і, як ні в чому не бувало, поводиться далі. Пропонує перекусити в кафе на території.

Сподіваюся, він не помітив, що я напружилася ще більше? Одне лише ім'я Єви вибиває з рівноваги. Адже я її бачила. Та ще лисиця з зубастою пащею. Якщо тоді накричала через випадкове непорозуміння, то, як вона тепер себе поведе, побачивши мене на її місці?

Ох, краще б не перевіряти.

Тільки бачу, Єва не забуває екс-нареченого. Непомітною тінню поруч кружляє.

Запитувати не наважилась. Тим паче й Марк підбіг і взяв мене за руку.

У кафе змушую себе відволіктися. Мене не повинні хвилювати стосунки колишнього. Ми ж не справжня пара. Тоді чому апетит весь пропав?

Залишаю сина доїдати обід під наглядом Лева. Ненадовго відлучаюся в туалет. А серце неспокійно. Не так, як я б залишила Марка з іншою людиною. З тим, кому можу більше довіряти.

Швидко впоралась. Виходжу з кабінки та передзвонюю Дімі. Можливість набрати однокурсника, коли ще випаде. Я ж під контролем тепер цілодобово.

Він відповідає швидко і мало не оглушує мене:

- Варю, куди ви пропали? Я ж шукаю тебе скрізь!

Я писала йому, що все гаразд, але поки не можу вийти на зв'язок. Дмитра моя відповідь не влаштувала, якщо так в трубку кричить.

- Ми не пропали... ми переїхали…

- Куди? Чому?

Складно все швидко пояснити, тим паче по телефону. Але і вибір у мене невеликий. Марка з Левом надовго не можу залишити.

- Проблеми з родичами підштовхнули. І з'явився тато Марка, ти бачив його тоді в парку…

- І що з того, що з'явився? - чується роздратування в голосі Діми.

- Розумієш, він хоче бути ближче до сина. І ми... ми переїхали до нього.

- Варю! Ти що накоїла?! Як я повинен це все розуміти?

Ковтаю важкий клубок у горлі. Краще йому сказати прямо зараз.

- Пробач, Дім. Але я не зможу прийняти твою пропозицію... Боюся, що не відповім взаємністю, а обманювати і витрачати твій час більше не хочу. Це буде нечесно. Ти занадто мені дорогий, щоб я тебе нахабно використовувала.

Здається, Дімка вилаявся. Він взагалі рідко лається. Але тут, як ніби рот прикрив і тільки приглушені міцні слівця розчула.

- Виходить, я дорогий, але мені ти відмовляєш. А цьому засранцю, колишньому, не змогла відмовити?

- Заради Марка не змогла.

- Чи лише заради Марка? Може, з ним ти знову сподіваєшся на взаємність?

- Про себе не можу говорити. Поки не можу. Дім, пробач, якщо…

- Нам треба зустрітися, - перебиває, ніби не чує, або не хоче почути того, що не прийме. - Ти робиш помилку. Він одного разу кинув тебе. Кине ще раз. А я був з тобою поруч!

На це мені нічим заперечити. Дмитро все вірно помітив. Впевненості у Леві ніякої. Тільки я ж з ним за договором. І навіть другу не можу повідомити.

- У тебе буде час подумати, озирнутися навколо. Дім, ти заслуговуєш на дуже гарну і люблячу дівчину. Обов'язково зустрінеш її.

- Чому я тебе не заслуговую? Чим я гірший за нього для тебе? Тим, що у нього багато грошей? Або тим, що він тебе кинув вагітну?!

- Більше не можу розмовляти. Прощавай, Дім.

- О ні, я прощатися не буду!

Я перша закінчую дзвінок тремтячими пальцями.

Навіть не знаю, що було б, якби Діма не встиг мені зізнатися в той вечір до звільнення. Поставився б він тоді з розумінням? Щось вже сумніваюся. Таким грубим тоном він не говорив зі мною раніше. І та впевненість, з якою прощатися не захотів. Наче збирається знайти і змусити мене передумати.

Повертаюся до нашого столика.

Ще здалеку видихнула з полегшенням. Син на місці, не катається зверху на крокодилах. Лев показує йому щось у телефоні. Один до одного схилили голови і дивляться якийсь ролик. Моє серце здригнулося. Раптом я перегинаю з побоюваннями, а Лев змінився і, дійсно, готовий стати батьком?..