Розділ 20

Не сперечалася вже, хоча й неприємно.

У нашій угоді безліч пунктів на всі випадки. Тільки про довіру, звісно, в них мова не йде.

Уніформу знаходжу в своїй спальні, там, де залишила ввечері. Але чистою, випрасуваною і повністю сухою. Коли тільки встигли? Надія, випадково, не привид? З'являється несподівано, зникає швидко і одяг встигає непомітно привести до бездоганного стану, ніби його взагалі щойно новеньким видали.

Через три години ми з Марком під'їжджаємо до кав'ярні в центрі міста. Юлька здивувалась, що я запропонувала зустрітися в такому місці. Вона думала, ми підемо в торговий центр неподалік від мого будинку, там пошукаємо місце в зоні недорогих кафе.

- Марку, а ти чому не в садку сьогодні? - Юля запитує, намагаючись потискати малюка, але він виривається та бігає навколо столу.

- У мене Роні і Лев з'явилися. Потім піду, - наговорив чогось ділового, і далі носиться в очікуванні шоколадного морозива.

Юля переводить здивований погляд на мене, мовляв, розшифруй мову синочка.

- Роні - щеня, вчора з'явився у Марка, - починаю з більш легкого і нешкідливого.

- Так, а Лев - це теж який-небудь звір?

- Р-р-р! - гарчить син. - Так звірі роблять, а Лев мені цуценя подарував і в стрілялки класно грає.

Рухаю бровами з натяком, що при малюкові буде складно все пояснити.

- Ой, мало не забула, - передаю пакет уже колишній колезі. - Уніформу принесла. Знаю, що Ірина б кинулась, адже спецодяг під урахуванням.

- Еге, бурчала вже, - киває Юлька. - Ну її, вона завжди знайде привід чіплятися. І ти ж мені нагадала, про що я хотіла сказати при зустрічі. Розгубилася трохи. Роні, Лев, стільки всього пропустила, - з докором поглядає.

- То про що?

- Пам'ятаєш, я казала, що все трапляється на краще? Уявляєш, краще вже настало для нас!

Юля перериває переповнену радістю промову, нам приносять замовлення. Я ж в інтризі сиджу.

- Ну і ось, - продовжує, коли офіціантка йде, а Марк приймається за морозиво. - Вчора несподівано для нас підвернулася цікава робота.

- Для нас? Тебе ж не звільняли.

Юлька безтурботно відмахується.

- Тепер і сама піду. Відкрився новий п'ятизірковий готель. Потрібні на ресепшн дівчата зі знаннями іноземних мов. А ми хто? Ми перекладачі! Домовилася про співбесіду. Якщо вигорить, ми будемо заробляти вдвічі більше. Та не брязкальця продавати, а хоч якось рости. Дивишся, старшими адміністраторами станемо. Ну а чого? Ми ж розумні, швидко все схоплюємо. Просто смуга була невдала та підкосила віру в нас. Бо цапи траплялися, а тепер не поведемося на них.

- А де зараз ваші цапи? - синок не пропускає тему звірів.

- Далеко, на галявині пасуться. З іншими наївними кізочками, - пояснює для нього зі сміхом Юля.

Кхм-кхм…

Цап подруги, може, й далеко. А мій…

- Як тобі новина, Варь? То ти від щастя закашлялася?

Запиваю ковтком капучино.

- О-о-о... я так рада за тебе, Юль!

- Чому за мене? За нас обох радуйся!

От і починається. Те не скажи, се не збовтни. Брехати недобре. Суцільні муки з фіктивністю Лева, якщо справа стосується спілкування з кимось із мого оточення.

- Розумієш, я поки не можу.

Вирячені очі Юлі не говорять, а голосять про нерозуміння.

- Отакої! Тобі робота не потрібна? Гроші з неба падають?

- Ні, вони не падають. Я ніколи не бачив, - серйозно зауважує Марк.

- Авжеж, не падають. Ми так жартуємо, синку, - посміхаюся дитині. - Склалися обставини у мене дещо по-іншому. Скажімо так, я вже невільна, у мене стосунки... з чоловіком. Тимчасово хочу зробити паузу, більше переводити на сайті, працювати в онлайн.

З цим не брешу.

Байдикувати рік не планую. Курорт під назвою "Золота клітка від колишнього" має свій термін. Він нам допоможе з Марком. А потім... потім я пропасти не повинна.

- Гаразд, шкода, звичайно. Думала ми і туди вдвох перейдемо, - засмутилася Юля. - Стосунки хоча б варті того?

Я знаю точно ціну, на відміну від тих, хто кидається у вир лише за коханням.

Ціну не називаю, звичайно.

- Сподіваюся, все буде добре, - тягну посмішку.

- Щось невпевнено сподіваєшся. Марку, у тебе хоч все круто?

- Еге, у мене Роні. Ми з ним друзі наза-а-авжди, - мружиться задоволений малюк. - І дядько Лев ще гірки пообіцяв.

- Ох вже цей таємничий дядько Лев, - сміється подруга. - Щеня і гірки для початку непогано.

- Ще іграшок отака гора і кімната зі стрілялками, - набиває рейтинг йому Марк, доїдаючи морозиво.

- Все, впаду зараз, - жартівливо підкидає руки Юлька.

- Я падав, потім коліна боліли. Мам, а дядька Лев нас знайшов! Знайшов!

Марк встигає перекинути мою чашку з недопитим капучино, перевернути стілець, зачепити офіціантку і... підбігти до Лева, зупинившись за крок.

Не чекала його, не домовлялися. Навіщо він приїхав? Знову повз проїжджав? Для перевірки? Не довіряє водієві і супроводу?

Усю розслабленість тут же змило напруженою хвилею. Варто було нашим очам на мить зустрітися, навіть стілець піді мною захитався.

- Варь, а це випадково не той покупець кольє? - Юля встигає протягнути ошелешеним голосом.

- Леве, тут смачне морозиво. Хочеш? - син притягує його до нашого столика, ніби Лев раптом взяв би й пішов. - Я думав, ти знову пропав. А ти тут, ти ось де, - примовляє Марк, сідаючи назад на своє місце.

- Ні, я більше не пропаду. Приїхав забрати вас у цікаве місце, - переводить чіпкий погляд на мене. - Можу почекати в машині, коли ви закінчите.

- Ні, з нами сиди, - не відпускає малюк.

Помічаю, який він у мене командир. Весь у татуся.

Представляю одне одному Юлю і Льва. Незручна пауза, треба було чимось заповнити.

- Е-е... ми вже збиралися розходитись, - Юлька щось різко забурмотіла. - Мені до співбесіди треба готуватися. І вам теж треба кудись. Піду я.

Встаю провести Юлю до виходу. Незручно вийшло, я ж і сама хотіла з нею зустрітися. Поява Лева взагалі стала сюрпризом. Все-таки не звикла, що хтось отак власницьки може мене знаходити. Але пункт у договорі - у будь-який час фіктивний наречений буде з нами, коли забажає.