Розділ 18

Лев

У клініці забирають цуценя.

Чесно, я в шоці. Роні в машині не стримувався, тож моїй куртці гаплик. Салон теж постраждав. І Варя ще сиділа поблизу з тим прискіпливим виглядом, ніби перевіряє мене на здатність називатися батьком.

Так, але я ж не батько цуценя!

- Роні, маленький, потерпи, зараз тобі допоможуть. Врятують обов'язково, - сюсюкається з собакою.

Мене теж необхідно після таких стресів рятувати. Але Варю мій очманілий стан не хвилює. І нічого, що щеня вже й напружив на мене двічі! Чому вони не купили спеціальний засіб для перевезення?

У клініці ветеринарний лікар забирає цуценя. Я не знаю, що сталося. Думаю на заводчиків, підсунули хвору собаку. Рознесу їх організацію до собачих чортів.

Варя більше говорить у справі, пояснює, чим п'ятирічна дитина годувала його. На мене тепер наїжджають, що повинен був краще стежити. Я ж бачив, як Марк переставляв на підлогу тарілки. Ось так плати, і отримуй ще за все відразу в ветклініці.

Роні забирають на промивання шлунка, ставлять крапельницю. Варя поруч з улюбленцем сина, тримає лапку, допомагає. Вона навіть плакала, так боялася за життя собаки.

На її місці не можу уявити Єву. І якщо добре подумати, я нікого з коханок не зможу уявити на місці Варі... Вона, якщо любить, то самовіддано, а якщо ненавидить, то теж усім серцем.

Сам не знаю, навіщо я дав їй лише два пункти додати. Напевно, так перевіряв, що для неї особливо важливо.

Ну що ж…

Ясно, що їй неприємна навіть думка нашої близькості. Бачте, я вже давно не той чоловік, який їй подобається.

І другу умову вона могла назвати будь-яку. Побажати розкішні можливості, я б не поскупився на будь-які забаганки. Проте Варіно бажання стосувалося не грошей, а моєї участі без передачі завдань для сина...

Мені дзвонить Еміль. Ото ще недоречно!

Відходжу в інший кінець коридору, спостерігаючи за дверима. Я і так його скидав сьогодні кілька разів. Але ж саме він допоміг розрулити моє прохання швидше.

- Леве, ти де пропав? Я вже припускав, що тебе вбила колишня! - наїжджає і регоче у слухавку.

- Не вбила, якщо мене чуєш.

- Навіть вікна і склянки не розбили в моєму кабінеті! Я чекав, що вона влаштує погром. Чому такі тихі розбірки? Ти її зв'язав, чи що?

- О ні, Варя не така навіжена, як твоя колишня коханка.

Емілю минулого місяця машину розбила ображена коханка. Ну сам винен, що нормально не розібрався при розставанні.

- Зауваж, я пожертвував дуже відповідальною співробітницею! Тепер чекаю на подробиці, заради чого?

- Гаразд, слухай, - переходжу на тон тихіше. - Мене запаскудила собака, краще не уточнювати, чим саме. Майже ніч, а я стирчу в ветклініці. Син називає мене вперто дядьком. І моя колишня зажадала з нею не спати.

Еміль ще голосніше сміється у слухавку. На тлі чується музика, галас. У клубі розважається.

Весело йому!

- Все-все, лише заради ваших конче важливих справ недарма позбувся цінного консультанта. Коли б я ще тебе таким розгубленим почув? І запитай там, чи лікують вони двометрових псів від скаженого завзяття стати татком?

- Це мене від сказу лікувати, чи що?!

- Ну не мене ж. Я не нападаю на колишніх.

- Краще запитай у своєї сестри, в який приватний садок вона водить сина?

- Окей. Слинявчики зі знижками цікавлять?

- Та пішов ти!

- Ну добре-добре, дай ще хоч трохи поглузувати з тебе.

Закінчую розмову. Поки другові весело, мені от не дуже. Варя визирає з кабінету. Поспішаю туди. Щеня не ворушиться.

Та що за дідько!

Хапаюся за голову.

- Все гаразд. Роні спить, йому вже краще, - слова Варі приносять небувале полегшення.

Якби у мене зірвалася навіть дуже важлива угода, я б і то стільки не нервував. Я бачу на губах Варі легку тінь на посмішку, і ось навіть байдуже вже, що щеня забруднило мене.

Собака сина врятована! Обережно беру пухнасте створіння на руки та несу до машини, як щось дуже цінне і важливе, як члена сім'ї. Ось тільки моя сім'я за договором…