Розділ 16

Лев відволікається на важливий дзвінок по телефону. Пропускає мене в їдальню та шепоче, що зараз підійде.

Потрапляю у просторе світле приміщення. За розмірами їдальню можна порівняти з нашою квартирою, якщо всі стіни зруйнувати і кімнати поєднати. І стільки страв... у вишуканій подачі, очі розбігаються. Напевно, гості прийдуть. Інакше навіщо б стільки готувати?

- Мам, Роні подобається!

Ой, божечки.

Марк дві тарілки зі столу переставив на підлогу. І щеня, виляючи залишком від хвостика, радісно в їжі риється носом.

- Синку, цуценятам не можна їсти все що завгодно. Раптом живіт заболить?

- Він голодний, мамо!

Так, спокійно.

Я не настільки розбираюся в собаках, щоб напевно розуміти, що можна. Але начебто для породистих собак потрібен спеціальний раціон. А для цуценят тим паче своє харчування.

Не встигаю придумати, як виманити тарілку у Роні, бо Лев випереджає мене, з'являючись в їдальні.

- Сідайте, нам усім вже час перекусити.

- І ми не будемо чекати на інших? - дивуюсь я.

- Яких інших? Ми ж зібралися. Навіть пес тут як тут, - Лев на Роні киває.

Дивно, що не проганяє з їдальні собаку. Щоправда, брови у колишнього вгору поповзли, дивлячись, як щеня розкидає їжу з тарілки.

Мабуть, стримується. Образ доброго тата зруйнувати не хоче.

Сідаємо за стіл. Прилади тільки на трьох. Марк обурився, що і Роні треба б теж тарілку і виделку. Від цього очі у Лева частіше засмикались.

- Щеня наївся, схоже. Проситься гуляти.

- А ти звідки знаєш? - дивується син.

- Відчув! - напускає Лев на себе загадковий вигляд.

Я не бачила, як він покликав, але невдовзі прибіг охоронець і повів собаку вигулювати.

- Скільки цуценяті? - задаю питання, про яке я відразу забула запитати.

- Е-ем... я уточню. За ним їздив мій начальник охорони, він вибирав.

Колупаю виделкою їжу. Такий божевільний день, стільки хвилюючих змін, що й апетит не з'явився до вечора. Заодно стежу, щоб син не тільки будував піраміду з усіляких закусок, а й вечеряв ще.

- Мам, можна Роні взяти в садок?

- З собаками туди не можна. Ти ж з ним після садка зустрінешся.

- А якщо не повірять, що у мене собака? Я б Роні показав Дані з Сашком!

От лихо.

Прикидаю, чим скоріше заспокоїти дитину. Фото його з собакою зробити, наприклад?

Лев відкладає виделку.

- Марку, та й нехай не вірять. Все одно ти з ними вже не побачишся.

- У сенсі, не побачиться?

Напружуюсь миттєво.

- Марку краще з тобою залишатися, - спокійно вимовляє, як ніби вирішив вже все заздалегідь.

При синові тисну бажання грубо посперечатися. Встигнемо ще.

- Так, там траплялися непорозуміння. Але Марку подобалося спілкуватися з дітьми. Садок у нашому районі вважається кращим.

- Кращий у районі не показник. Якщо Марк захоче спілкування, я дам завдання знайти по-справжньому гідне місце. Йому там більше сподобається і стане корисніше.

Пф!

Що-що, а завдання роздавати він вміє! Отже, не тільки моя робота, а й звичайний заклад для дитини - не вписуються за його статусом. Ясна річ! Ми ніяким місцем не вписуємося в розкішне життя Льва Чернявського.

- Мам, як я в садок не піду? Чому дядько так сказав? - син смикає мене за рукав, не розуміючи, що хочуть дорослі.

- Як тобі, завтра залишитися зі мною і Роні грати? А потім ми щось цікаве вигадаємо?

- Так! Так! Так!

Всі питання тимчасово відпали.

Марк знову всім задоволений.

У мене навпаки, питань стає більше. І я боюся, що не на всі з них будуть відповіді, які б мені хотілося почути.

Після вечері спостерігаю за грою Марка з цуценям. Пишу небагатослівні повідомлення, обіцяю потім зателефонувати. У маєтку багато камер і співробітників, не рахуючи Лева, який може в будь-яку мить непомітно з'явитися. Няні повідомила, що ми з Марком поки що у від'їзді, у нас все добре. Колегам, що я, дійсно, більше у них не працюю. Але обов'язково заїду, форму привезу і тоді поговоримо.

Дмитру було складніше всього писати. Він же відразу почав дзвонити. А з ним тим паче потрібно для розмови місце без зайвих вух. Йому так само пояснила, що тимчасово переїхала з Марком, живі, здорові, подробиці будуть пізніше.

***

Помічниця з господарства пропонує допомогти розміститися в моїй обраній кімнаті. І яке ж було у мене здивування!

За якихось півтори години нежитлова кімната перетворилася на затишну спальню. Ну, ремонт не робили, звiсно. І так все виглядало стильним і новим у димчастих тонах. З'явилися меблі, ніжні фіранки на вікнах, і все необхідне для душу у ванній кімнаті.

- Ого! Я сплю, мам?

Це Марк вигукує із суміжної кімнати. Він швидкою кулею всюди пробігся і раніше за мене поніс туди.

Слідом заходжу за ним. Ото вже й справді, ого!

Сама кімната виглядає, як спальня. Питань ніяких. Тільки навколо ліжка ціла купа іграшок. Частина м'яких величезних звірів, дві стопки в коробках роботів, конструктори, машинки, м'ячі, і це те, що зверху помітити встигла.

Марк у захваті стрибає на гору іграшок, риється там, повірити в щастя не може.

- Мам, це дядько Лев подарував?

Еге. Дав таке завдання. Подумки припускаю.

- Так, твій тато захотів тебе потішити, - вголос не уточнюю, що крутиться в голові.

Все-таки Лев цим жестом хотів порадувати сина. Нехай і не сам вибирав, як з собакою та іншим. Ну що поробиш, зайнятий бос. Для будь-яких завдань є штат співробітників.

- Це ж для дівчаток? Так? - дістає з-під низу рожеву коробку з лялькової меблями і одягом.

- Ну чому ж, всі можуть гратися…

- На, ти грайся. Мої роботи там не помістяться, - віддає мені наборчик для Барбі.

Упс. Схоже, співробітники трошки промахнулися.

Друге " ОГО!" виривається у мене при вигляді гардеробної. Речей повно. На будь-який смак. Ошатні сукні, класичні костюми, прогулянковий одяг і навіть білизна. Все нове, з ярликами відомих брендів. Напевно, речі Єви…

- Підкажіть, а де мій одяг?