Розділ 8

Лев

Кілька днів потому, прошу водія зупинитися біля ювелірного. Вдивляюся через затемнене скло вітрини крамниці.

Варя там. Вона поправляє світле волосся, зав'язане в гульку. Комусь киває, посміхається, а ось вже й сміється. Раніше вона часто сміялася. У тому самому "раніше", яке я втратив. Думав, що все, зможу викреслити з пам'яті минуле. А от і не вийшло. Знову зависаю, спостерігаючи за нею.

Тільки тепер вона всіма способами бажає мене уникати. І доводиться поки дивитися потайки.

Можливо, Еміль має рацію. Минуле треба в минулому залишати. Варя мені ж цим і жбурнула в обличчя, іншими словами, послала в далекий степ.

Не виходить щось…

Чи так вже й безслідно закінчилася наша історія?

Ближче до вечора я зовсім з котушок злетів. Після повідомлення від агентів, швидко згорнув важливе зібрання в офісі. З діловим виглядом, як на зустріч з партнерами, помчав до спортивного дитячого центру.

- Босе, ви будете виходити? - вже не приховуючи здивування моїм останнім вчинкам, уточнює водій.

- Ні. Нам треба рухатися повільно, бажано непомітно.

- Зрозумів, - спантеличено хмикає водій.

Цю машину Варя не бачила, в ті наші зустрічі я приїжджав на Бентлі. Зараз узяв службовий Лексус. Але вона, як ніби відчуває, озирається на всі боки.

Наш рух поки не помічає. Її відволікає син, бадьоренько підстрибує поруч. Потім вириває руку, відбігає і робить колесо. Врізається в кінці в огрядну жінку з сумками. Вже далі помітно, як Варя вибачається, тягне сина на руки. Але той не дається, до собаки біжить.

О-о... я теж любив у дитинстві собак. Потім забулося, не до тварин згодом стало.

- Ну як, схожий той хлопчисько на мене? - вголос саме виривається.

- Босе, ну це вам треба зробити колесо і пострибати, тоді більше стане зрозуміло, - чую ледь прихований сміх, як ніби я жартома запитав.

- Тобто, без стрибків нічого непомітно?

- Ну я ж не надто знавець за дітей. Якщо темненький, то і на мене тоді схожий. І ось на нашого начальника безпеки взагалі дуже близько...

- Гей, не вигадуй! Не знавець, тоді краще мовчи.

Зараз ще половину офісу чоловіків пригадає. Варя не могла з ними зустрічатися за віком Марка. Я вже з'ясував багато. Її дитині п'ять років і три місяці. Плюс дев'ять місяців. Що виходить? Чому вона впевнено заперечує, що я до її сина причетний?

Якщо Діма був, тоді вона надійно приховувала з ним зв'язок. Міг бути й інший, але Варя... Вона ж не така.

А яка? Через роки я її бачу іншою. Серйозною молодою жінкою, здатною будь-кого порвати через загрозу синові. Ще той білявий прилипала з парку у них є. Все зовсім не так, як раніше, але і я змінився. На багато що з минулого іншими очима дивлюся. Тільки час повернути вже не вийде.

- Гаразд, поїхали назад до офісу. Обов'язково у всьому розберуся, - бурмочу собі під ніс.

Водій почув, і прискорюється, залишаючи позаду нас незабуту через роки дівчину і її непосидючого сина, який міцно засів у моїх думках після першого зіткнення в ювелірному.

***

Навіть три дні потому розібратися остаточно не вийшло. Я вже уклав три нові контракти на велике будівництво нових житлових комплексів і торгових мереж. Встиг познайомитися з черговим нареченим матері, не пам'ятаю, який він за рахунком. Воювати з конкурентами. Лаятися із засновниками, вони проти нововведень, будь-який технічний прогрес їх лякає.

Але так і не підтвердилася поки інформація, чий саме син Варі. Мені потрібна відповідь ДНК. Питати у неї більше сенсу не бачу. Підібратися до її сина непомітно не можуть. Він завжди з кимось, з нею чи нянею. За кожним кроком малюка стежать. Попросив ще вичікувати, я не хочу лякати ані Варю, ні її сина. Я ж і без цього ворог в її очах.

- Знову гальмувати біля ювелірного? - заздалегідь уточнює водій на повороті до проспекту, де знаходиться її крамниця.

Взагалі я не збирався сьогодні підглядати. Вирішив, що вистачить. У мене після кожної такої зустрічі з одного мого боку, настрій звірячим стає. Потім нападаю на всіх, багато п'ю, про що думати собі забороняв, з новою силою встромляється в пам'яті.

- Ні, ми поспішаємо. Хоча... Почекай. Стій!

Варя вибігає з крамниці. Сьогодні прохолодний вітер, але вона в тонкій блузочці уніформи співробітників. Кудись поспішає. Встигаю помітити, якою вона схвильованою виглядає, стискає в руках сумочку, і так розігналася, що мало не впала, спіткнувшись об камінь.

Хм-м... І куди тікають з роботи співробітники? Прямо так, у чому стояла хвилину тому за прилавком.

У супермаркет, на пошту, в аптеку? Зголодніти могла та відлучитися ненадовго за перекусом... Чому тоді біля найближчого продуктового магазинчика не гальмує?

Ми не відстаємо, мій досвідчений водій обережно її далі переслідує. В кінці наступної будівлі Варя зменшує темп, сповільнюється неподалік від входу в кав'ярню. Підходить до чоловіка в окулярах і в діловому костюмі, приблизно мого віку. Мабуть, то він на неї чекав. Бо відразу говорити починають.

Що за дідько! Ще один?!

Цей не Діма.

Але Марк і на нього не схожий!

***

Продовження

***

І чому я перш за все порівнюю схожість? Геть збожеволів, напевно. Еміль довго б реготав. Але я, дійсно, отетерів, з якою швидкістю навколо Варі множаться чоловіки.

- Ще стоїмо, або їдемо, а то ви поспішали? - заважає спостереженню водій.

- Я дам знати. Поки тихо сиди.

Сам не зрозумію, навіщо лізу в своє каламутне минуле. Водієві тим паче не пояснити.

Хм, якщо почнуть обійматися і цілуватися, тоді вийде, що зустрілася з коханцем?... З Дімою все серйозно, з її слів, а з цим тоді що? Навіщо відпрошуватися з роботи, щоб так поспішати до якогось чувака в окулярах? Раптом обдурила? З цим у неї все набагато серйозніше, а білявий, то так, на вихідних погуляти.

Варю-Варю, давненько мене аж настільки ніхто не заплутував.

Втім, поки ніяких обіймів і поцілунків.