Розділ 7

Лев

- Ти знущаєшся? Звідки я можу знати про всіх консультантів? Я навіть коханок іноді плутаю, - не розуміє Еміль, чому я з дивними питаннями чіпляюсь.

- А міг би! Я ось наводив про своїх співробітників довідки, - докоряю другові, тому що я до біса розлючений.

Ні, не на Еміля. У нього повно в ювелірній мережі консультантів. Плинність кадрів є, як і скрізь. Усіх не запам'ятаєш, ясна річ. Але мене цікавить лише одна його співробітниця. Терміново потрібна про неї вся інформація!

Бовдури з агентства виправдовувалися, що я не просив інформацію про дитину. Вони, бачте, лише повідомляли, що вона жила за тією ж адресою, працювала на той час у дитячій крамничці. Ще її бачили з хлопцем, за описами на цього білявого прилипалу схожий. Дмитро, здається. Неприємний тип. Взагалі не міг тримати при собі свої руки. Постійно лапами за Варю хапався. Фу, як же він дратував.

Мені важливо було переконатися, що з нею все гаразд. Небезпеки більше немає. Про яку мене не тільки на словах попереджали... Бо тоді я зробив все, щоб ніхто не постраждав.

Тепер я очманів. Скільки всього пропустив! Платив за неповну інформацію. Як можна було дитину з нею не помітити?

Моя колишня дівчина з сином. От що зрозуміло поки. Діма там і поруч не валявся. Нехай би брехала хоча б правдоподібніше.

І щоб я не робив до кінця дня, усміхнені очі хлопчика не змиваються з пам'яті. Вони дивляться моїми очима, відбиваються десь у грудях. Я ж теж такий був, ні хвилини на місці.

Марк мені сподобався. Чоловік росте! Мамин захисник! Напористий, завзятий, кумедний. Якщо щось хоче - на весь парк дзвінко кричить.

Увечері після розбірок з агентством, я висмикнув Еміля з чергового загулу з моделькою. Ми зібрались у клубі, в окремій віп-ложі з оглядом на блискучі жердини. Друг встигає поглядати на танцюючих дівчат, і з'ясовувати, чого я хочу.

Сам би знав!

- І давно ти задивляєшся на дітей? Татком стати захотів? Ти ж молодший за мене на два роки! - посміюється Еміль, піднімаючи пузатий келих.

- Справа не у віці…

- Угу, як же. Пелюшки, підгузники, колясочку катати.

- Та там дитина вже виросла з коляски. Вік такий, що хлопчик міг бути навіть від мене.

Друг відвертається від прозорої перегородки з оглядом на сцену. З виряченими очима втупився на мене.

- Слухай, Леве. То це виходить, нам треба всіх колишніх перевіряти? Дідько! А раптом реально діти знайдуться?! Оце буде повний триндець!

Знайшов з ким обговорити проблему, називається.

- Варя для мене не всі колишні, - задумливо кажу.

Її неможливо порівняти. Вона інша. Особлива, тендітна, ніжна, добра. Обуритися теж могла і навіть прикрикнути, коли проганяла мене. А я тоді пропав, забувся і потонув у її бездонних волошкових очах, в її збентежено-сяючій усмішці. І у всій красі гарненької дівчини з кавової будки.

Зараз вона змінилася... бачить у мені ворога. Злиться за минуле, цурається. Ненавидить і не приховує цього. Але все така ж вродлива. Так само червоніла, як і тоді, в нашому минулому.

Скидаю дзвінок від Єви. Не до неї зараз, почекає. Вистачило за сьогодні її дурних істерик.

- Гаразд, якщо тебе це настільки турбує, що тільки п'єш, і на закуски не дивишся. Тоді треба знайти твою особливу колишню, - нарешті більш адекватно реагує Еміль.

Тільки він не зрозумів головного!

- Вона працює на тебе. Довго шукати не треба. Варвара Петриченко, двадцять п'ять років.

- А, то ось чому ти напав, кого я знаю з дванадцятої крамниці, - б'є себе по лобі, дійшло до нього.

- З'ясуй все, що можна. Перевір документи, які вона давала при влаштуванні на роботу. Я ще підключу своїх надійних людей, а не тих, йолопів, яких наймав, перебуваючи далеко. Може, вийде даремно. Все одно хочу знати, інакше я не заспокоюся.

- Взагалі без проблем. Але як ти потім заспокоїшся, якщо раптом підтвердиться?

- Не знаю. Потім і буду вирішувати.

Засиділися з другом до ночі. Обговорювали роботу, поточні новини. Згадували той час, коли Еміль до мене приїжджав за океан. Ух, як відривалися на повну у вільний час. У штатах я працював з батьком, займалися нерухомістю в його фірмі. Бізнес вгору пішов, відкрили й інші проекти.

Рік тому нам знайомий батька запропонував викупити його контрольний пакет акцій у великій будівельній компанії. Він уже в похилому віці, сил і здоров'я немає, із засновниками посварився, а спадкоємцям подавай відразу гроші, працювати вони не хочуть.

Подумали і викупили. Вирішили ризикнути. Батько б не кинув налагоджений комфорт і бізнес у штатах. Тож повернувся один я. Та, як головний власник пакету, відразу ж став генеральним директором.

Знайомий батька просив мене особисто всім займатися, тоді буде розвиток і сенс. Довірені особи на високих постах вже й так нажилися за допомогою тіньових махінацій. Більшу частину з них я невдовзі звільнив. Перш за все - вклався в рекламу, підняв рівень якості, дав мотивацію для відділу продажів. Справа ніби краще пішла.

Але я не врахував, що в моєму рідному місті конкуренти не гребують ніякими методами... Зривалися контракти, косилися на мене інші засновники. Колектив почав дивно поглядати. Поки моя секретарка не пояснила, в чому справа. Хтось наполегливо поширює слух про мою “не таку” орієнтацію. У мережі з'явилися фотошопні знімки.

Ну що я буду бігати і доводити?

Проблему вирішив швидко. Але для цього довелося домовитися з Євою...