Розділ 4

Виходимо з під'їзду. Марк підбігає до машини нашого друга. Дозволяє тому підняти себе трохи на руки. Взагалі син не кожному дається, але до Дмитра звик, і він часто приносить подарунки. Коли я підходжу до них, друг вже щось жує із задоволеним виразом обличчя, а син тримає розкритим рюкзак.

- Варько, привіт. Обожнюю твої запіканочки, - з чогось раптом хвалить Діма та махає мені.

І тут я пригадую, про що забула після приходу тітки Регіни.

- Марку, ти що, взяв із собою запіканку? Коли ти тільки встиг?

Мені незручно перед Дімою, пригостили, називається. Однокурсник сміється.

Звертаю увагу, що він вбрався у світлу сорочку, як ніби ми не на звичайну прогулянку йдемо. Він привабливий хлопець, мій ровесник, двадцяти п'яти років. У Діми світло-русяве волосся, сіро-блакитні очі, зріст не дуже високий, але вище за мене на півголови. Незнайомці нас іноді приймають за брата з сестрою, помічаючи деяку схожість. Напевно, щось є. Ми обидва світленькі. Але ми ніякі не родичі.

- Це подарунок був, Дімці подобається. Так, Дім? Так? - син стрибає біля нього, а оченятами як плескає зворушливо, що й відмовити складно.

Втім, Дімка і не намагається.

- Я люблю все, що готує твоя мама. З радістю згодний доїдати, аби пробувати такі смачні страви.

- Тоді я тобі потім кашу принесу. Така слизька, як огидний черв'як, ще й горіла. Фу-у!

- Ой, ну вистачить базікати, поїхали скоріше, - перериваю Марка, поки не здав мене з усіма невдалими стравами. Сама знаю, кулінарія - не те, чим я можу пишатися.

З чого Дімі розхвалювати мої страви, от цього не зрозумію? Запіканка, як запіканка. Нашвидкоруч. Нічого в ній особливого.

- Що новенького сталося, поки ми не бачилися? - рушаючи, запитує однокурсник.

У мене на язиці крутиться зустріч з Левом. Ну навіщо він повернувся? Нехай би і далі за океаном сидів, якщо вже поїхав.

- Відьма прилітала, - серйозно повідомляє новини Марк.

- Ох-х, - зітхаю я.

- Зрозуміло, тітка знову діставала? - здогадується друг, він знає про нашу проблему.

Коротко розповідаю, що вона казала. Діма пропонує допомогу, взяти кредит. Але він сам на орендованій квартирі живе, куди йому кредит для порятунку чужого житла? Скільки змогла я і так вже взяла кредит в банку, бігала на консультації, домовилась, як Ростик називає, з «дешевим» адвокатом. Надто дорогого ж я не потягну. Але я вірю, ми доб'ємося справедливості. 

У парку добре погуляли. Марк з'їв морозиво, покатався на атракціонах, на батуті пострибав. Найбільше зрадів водному пістолету. Ми проходили повз столиків з іграшками, і Діма вирішив такий зробити подарунок.

Після цього все і почалося...

Синок набирав воду у фонтані, весело стріляв у повітря тонким струменем. Курточку трохи намочив, але день теплий. Я спокійно дозволяю дитині гратися, люблю, коли він такий задоволений. Кожен крок фотографую.

- Марку, Марку, почекай!

На виході з парку син понісся за кішкою. Чи то погладити, чи то пістолет показати. Я за ним, Діма ззаду з цукровою ватою на палиці.

Поспішаємо на парковку біля офісної будівлі, туди малюк побіг. Поки я наздогнала, він вже встиг влучити струменем у чиюсь машину. Виглядає ця машина начебто знайомою, нещодавно попадалася мені на очі схожа… чорна, велика і хижа… Попереду значок з крилами, а всередині литера “В”.

Ой!

Зрозуміла, але із запізненням…

- Що ви собі дозволяєте? Серед дня не соромляться крадії! Де охорона була?!

Цокаючи каблуками, до машини підбігає знайома брюнетка, вона ж наречена Льва, і гидливо розглядає кілька крапель збоку двері.