Розділ 3/2

У мене горло стискається від обурення. Сотня ворогів не замінить моїх злісних родичів. Вони як шуліки кинулися оскаржувати мою спадщину, як тільки бабуся померла.

Я жила з нею з п'ятого класу, бабуся забрала мене до себе, коли мами не стало. Тато нас кинув раніше, у нього давно своя сім'я. Тільки бабуся мені допомагала. І навіть підтримала, щоб залишити дитинку. Няньчилася з Марком, коли я по підробітках бігала і поєднувала з навчанням. Коли бабуся сильно захворіла, я доглядала за нею до останнього. Тітки і двоюрідного брата тут і близько не було.

- Варваро, ми і так дали час тобі і цьому твоєму нагуляному хлопчикові, - ім'я не називає, як ніби не пам'ятає. - Зрозумій і нас. Бабуся нам обіцяла спадок, вона любила Ростика. Ну як його не любити? Він же не загулює, де попало. Не можна думати лише про себе! Твоєму двоюрідному братові теж треба житло. Наречену знайде, куди її приводити? Йому ж скоро тридцять!

- До вас нехай приводить, - раджу, анітрохи не розчулившись.

Брешуть вони все. Бабуся не могла обіцяти квартиру Ростику. Вона його вважала жадібним і дріб'язковим, ображалася, що він тільки на грошові подаруночки чекає, а допомогти ніколи не докличешся.

- А куди нам? Нікуди нам. Ми ремонт давно не робили, стільки витрат ще попереду. - Стукає по стіні, смикає вмикач, і хитає головою, оглядаючись. - Усе доведеться міняти, все оновлювати. Суцільні клопоти. Ще через тебе змушені витрачатися на адвокатів.

- У мене теж буде адвокат. Ви нас звідси не виживете.

- Так-так, буде. Мрій побільше, безкоштовні або дешеві адвокати тобі не допоможуть. Краще речі заздалегідь збирай. Та проси допомогти з житлом у батька. Нічого виставляти з себе бідненьку бездомну.

- Регіно, невже тобі дитину зовсім не шкода? - мій голос все-таки здригнувся, а в очах защипало від усіх її образливих слів.

- Шкода, - пирхає. - Свого сина мені шкода, а твого ні. Самі розберетеся!

Навіть не помітила, як з дитячої вискочив Марк. Підбіг до мене, встав попереду і руки розкинув.

- Не кричіть на матусю! - сердито так вимагає. І ніжкою тупнув. Захисничок мій.

- Ну і виховання, - морщачись, тітка кидає на нього погляд з огидою. - Так би й відтягала за вуха!

- Тітко Регіно, тобі краще піти. Давай сама, поки ми, невиховані, стусанами не допомогли. За вуха будеш Ростика тягати!

Відчиняю двері, киваючи їй на під'їзд.

- Гаразд, я піду. Але повернуся потім з поліцією і офіційними документами на квартиру.

З погрозами тітка нарешті звільняє нас від своєї неприємної присутності.

Марк приголомшено дивиться їй услід.

- Ма, вона твоя тітка? - здивовано запитує.

- Так, маленький.

- Я думав, вона злюка чи відьма. У мультику я бачив таку, страшна і зла була з гострими зубищами і кігтями.

- Синку, іноді одне іншому не заважає. Головне, не хвилюйся. Ми не дозволимо всяким відьмам зіпсувати наш вихідний. Адже попереду веселощі, батути, морозиво. Гей, посміхнися, сонечко!

Марк знову заусміхався і у мене на душі посвітліло.

Незабаром Діма подзвонив. Повідомив, що в лімузині чекає на нас під під'їздом. Жартівник ще той. Лімузином називає свою стареньку іномарку, на яку два роки збирав.

Сподіваюся, далі день пройде без неприємних зустрічей. Вистачило тітки-відьми, от же вчепилися кліщами. Розуміють, що я не знайду стільки грошей на адвокатів. Та все одно я не збираюся миритися з несправедливістю. Шкода, немає поки великої впевненості, що тітку з двоюрідним братом зможу перемогти. Навіть заради Марка. Моїх заощаджень не вистачить.