Розділ 3/1

- Варю, сідай. Мій водій тебе додому відвезе, - отримую наостанок запрошення.

- Ото вже ні, дякую. У крамниці спідниця запилилась, забруднити боюся.

І як побіжу до входу в метро. Добре, що ніхто і не гнався. Льву мене наздогнати легко, він тренований, спортивної статури. Раніше таким був, і зараз помітно в формі тримається.

Ну все! Це точно остання зустріч!

Бажаю Його нахабству Льву Олексійовичу новий приємний політ на місяць з балакучою брюнеткою. Там нехай гарненько політають, заблукають і більше не будуть мене за душу смикати.

У метро всю трясе. Тільки-но заспокоюватися почала. Навіщо йому знати про мене? І стільки розпитувань про сина! Раптом наречена йому не захоче народжувати, тоді він мого малюка відбере?

Їду, здригаюся й ойкаю. Пасажири поруч у вагоні лякаються.

До вихідного дня всіма силами змушую себе забути і не піддаватися паніці після зустрічі з колишнім негідником. Майже всю ніч тоді не спала, перенервувала. І на роботі здригалася від кожного відчинення дверей.

Досить вже. Як ніби лише у мене існує той самий з минулого, з яким обпеклася, але стала сильнішою. Подумаєш, терпіла його пихату наречену. Потім і його самого з несподіваним завзяттям побалакати через роки. Не одна ж я така везуча.

- Це що ще таке? - звертаю увагу на тарілку Марка. - Запіканку не доїв. Вона ж за нами в парк побіжить.

- Ні-ні, мам. У неї ж ніг немає, - тицяє виделкою синок у запіканку.

Бач як, а раніше спрацьовувало. Розумнішає мій малюк швидше, ніж я встигаю звикнути.

- Маріку, треба доїсти. Скоро Діма приїде за нами, в парк відвезе, - умовляю, дивлячись на годинник.

- То я її Дімі подарую. Він зрадіє!

Бачу, не жартує. Схопив тарілку і біжить з нею до дверей. Діма ще не дзвонив, а Марк вже зібрався стояти і чекати на нього в коридорі.

Синові подобається, коли на наших прогулянках з'являється мій однокурсник. Ми дружимо з часів навчання, починалося з того, що він у мене нахабно списував. Потім списував за шоколадки. А на останньому курсі, я по дружбі допомагала йому писати курсову.

Не знаю, чим Дімці так подобається проводити з нами час. Краще б дівчину знайшов, водив у парк на побачення. Одружився, врешті-решт. Вже скільки йому казала! Але ні, сам напрошується. Тільки дізнається, коли мій вихідний, відразу знаходить тисячу приводів, щоб ми його з собою обов'язково взяли.

- Матусю, відчиняй! Там Дімка, наш Дімка!!!

У двері подзвонили, і Марк почав стрибати з тарілкою. Відчуваю, недовго залишилося жити недоїденій запіканці.

Не дивлячись у двірне очко, відчиняю.

Тут же шкодую про це.

- Синку, біжи одягатися. Діма ще не приїхав, - відправляю Марка в його кімнату.

- Відьму з мене робити не треба, - з пирханням проходить всередину моя тітка Регіна, сестра за лінією мами. - Племінника ховаєш від нас. Хоч і нагуляла, але все-таки вважається родичем.

- Ти про мого сина розмовляти прийшла? - затуляю спиною дитячу кімнатку.

Тітка пересмикує плечима, мовляв, робити їй більше нічого.

- Я прийшла попередити, що незабаром суд. І ми на цей раз остаточно відсудимо квартиру. Бабкін заповіт оскаржити з впливовим адвокатом вийде. Ростик вже найняв найкращого, - хвалить, як завжди, синочка.

- Але ви не можете нас вигнати на вулицю!