Розділ 3

- Здається, ви все ж обізналися, - бурмочу та потроху відступаю.

- Я тебе відразу впізнав. І бачив, що впізнала і ти, - пече очима колишній, душу вивертає. - Але я зрозумів за твоєю реакцією, що краще не видавати наше знайомство.

Угу, як сильно вимовив “Знайомство”.

Немов ми в дитячому таборі хороводи водили. Півроку взагалі-то зустрічалися. Він став моїм першим. Стільки ночей з шаленою пристрастю, поцілунки з ним були, як подих повітря, бажані. Взаємно зізналися одне одному в коханні. Він обіцяв мене оберігати і називав своєю дівчинкою.

Тоді я була найщасливішою. Тепер теж. Але тільки з іншим чоловіком, маленьким і дуже непосидючим.

- Правильно зрозумів, - припиняю поводитися, наче пацієнтка з амнезією, все одно ж не вірить. - Нам нема про що розмовляти. І тим паче бачитися. У крамниці ти був покупцем, а тепер ти для мене ніхто.

- Ти стала жорсткою, Варю, - колишній оцінив, хмикає куточками губ.

- Розумію, такого ти давненько не чув. Ну тримай тоді, дарую. Тепер мені час йти.

Розвертаюся. Начебто гідно трималася, якби голос ще не тремтів, видаючи неабияке хвилювання.

- Куди? Додому до сина?

Хребет перетворюється на кам'яний стовп, від якого по спині розповзаються гострі крижинки.

Не його справа. Просто піду.

А якщо Лев щось запідозрив? Раптом моя реакція стане для нього підтвердженням? Краще тоді без різких відповідей про сина.

- Чому питаєш? - намагаюся надати тон голосу якомога байдужіше.

- Бачив малого в ювелірному, він біг до мами, виявилося - до тебе. Скільки йому?

Кхм-кхм…

Крижинки вже не тільки на спині, вони скрізь-скрізь.

- Ще маленький, - відповідаю як матуся. - Малюк ще зовсім. Тата дуже любить.

- Тата? Ти вийшла заміж? - прямо допит мені влаштував, дивуючись кожній відповіді.

- Все у мене чудово, - кажу в обличчя колишньому. У подробиці не вдаюся. То не його левова справа!

Але що тут дивного?

Я що, з чорною міткою? Заміж вийти не могла за серйозного хлопця? Народити від нього дитину в двадцять років?

Та що тут думати... Все могла. Проте вийшло тільки з дитиною, і то не від серйозного. А від негідника, який безжально зрадив і кинув.

- Розумію, ти злишся на мене, - не заспокоюється Лев, і продовжує затримувати. - Але у мене була невідкладна необхідність тоді полетіти. Причину назвати не міг. Та ти б і не повірила.

- О, ти літав на місяць? Все, повірила. Більше не хвилюйся. Літай собі далі, де хочеться.

Щось схоже на посмішку на мить показується на його обличчі з густою щетиною. Пам'ятаю, обожнювала, коли він посміхався. Все, знову губи рівно, витягує задумливо у трубочку.

- Мені було важливо дізнатися, що у тебе все гаразд. Ти розумна і вродлива дівчина, я вірив, що знайдеш своє покликання і щастя. Але чому ти працюєш у крамниці? Ти ж вчилася в універі, хотіла стати…

- Перекладачем, - підказую на автоматі.

- Ну ось, чому не стала?

- Гадаю, що розмов достатньо. На тебе наречена чекає, на мене сім'я. Прощавай, Леве. Бажано назавжди!

- Не можу обіцяти назавжди, в одному місті знову живемо. Мій друг викупив вашу мережу ювелірних бутиків. Хто знає, хто знає. А твій син мені сподобався. Чимось нагадав у дитинстві мене.

- Всі діти нам нагадують про дитинство.

Роблю різкий крок у бік. Час тікати, поки Лев ще не пригадав щось про сина.