Розділ 2/1

Дізнаюся від сусідки, що мої вже вдома. Марк поїв, грається, все добре. Далі працюю. Чекаю кінця зміни. Давно так не чекала. Сьогодні особливо нетерпляче.

Постійно ввижається Лев…

От навіщо він мені?

Женю нав'язливі думки, але вони ще голосніше сверблять у голові. Лев, отже, повернувся. Чи давно? Де наречену знайшов? Коли весілля? Без сумнівів, його дівчина буде на святі яскраво сяяти. З її смаком до всього масивного і блискучого, шанси у гостей осліпнути чималі. Але мені все одно.

Так, все одно. Стільки часу пролетіло, відболіло, відплакалося. У них свої турботи, весільні, у мене свої. Нічого взагалі спільного. Куди мені до великих турбот елітного суспільства!

Після роботи виходжу з колегами. Прощаємось. Розходимося на різні боки. Мені одній на метро, тож я поспішаю перейти дорогу.

Несподівано блискуча чорна машина під'їжджає ближче, перегороджуючи шлях. Ще коли вийшла з крамниці, дівчатка звернули увагу, тоді я теж придивилася. Тетяна сказала, що це Бентлі, не машина, а космос, неймовірно дорогезна і крута. Нечасто її зустрінеш на вулицях, тим паче біля нашої парковки.

Ну я покивала і побігла. І тепер водій Бентлі виявився дуже невихованим. Бачив, що я йду? Навіщо не пропускав? Пробіглася вперед і спокійно перейшла з іншими людьми.

На сусідній вулиці знову помічаю чорну Бентлі. Наче повзе за мною хижим звіром. Машина і, справді, вражає дизайном, класу люкс. Є на що подивитися. Тільки ніколи. Далі біжу.

Перед останнім поворотом до метро, ноги все ще поспішають, а серце стрибає в п'яти. Натикаюся на все ту ж Бентлі. А біля неї... стовбичить Лев.

Хижа машина, хиже ім'я. Але я тут до чого? Навіщо він полював?

Розгублено верчу головою в пошуках нареченої. Раптом вона поблизу? Начебто немає. Дивно все-таки.

- Привіт, Варю. Ти швидко бігаєш.

Саме так звучать його слова, після всього що було, після п'яти років і восьми місяців розлуки.

- Чоловіче, я вас не пам'ятаю. Дайте пройти, будь ласка, - це вже від мене.

Не пам'ятаю і все. Якийсь Лев на Бентлі... Ну подумаєш!

Мій коханий Лев часто катався на байку, одягався у рвані джинси і любив на пікніках повалятися в траві. Той Лев полетів далеко. А хто переді мною стоїть, мені складно відповісти. Проте він знає моє ім'я. І дозволяє собі схопити мене за руку.

- Варю, почекай. Дві хвилини поговори зі мною, - чомусь прохання сприймається від генерального боса наказом.

Тільки він не мій бос. Взагалі мені ніхто!