Розділ 2

Шановні покупці зупиняються біля дверей. Наречена колишнього невдоволено поправляє сумочку, слухаючи вибачення завідуючої. Щодо Льва... той як ніби забув, куди поспішає. Обертається та проводжає задумливим поглядом маленького хлопчика, який підбігає до мене.

Авжеж, переплутати, до кого летів з усіх ніг мій малюк, ніяк не вийде. Марк вже тягне до мене маленькі ручки. Емоційно ковтаючи частину слів, син пояснює, як він умовив Олену сюди зазирнути.

- Ми до парку йдемо. Будь ласочко, мам, пішли з нами? З тобою веселіше, там є морозиво! Буду слухатися! Чесно!

У мене язик приріс до піднебіння. Лев досі спостерігає за нами. Щоб йому, окатому. Треба ж, як збіглася зустріч невчасно.

Геть минуле, досить над душею стояти!

Найменше зараз турбує, що отримаю від начальниці. Хоча я за роботу тримаюся. Нам нікому фінансово допомагати. Дякувати хоч сусідка-студентка за сином доглядає. Але їй теж за це треба платити.

- Марку, обіцяю на вихідному обов'язково сходимо. Зараз мамі треба працювати. А ти покатайся там, розважайся. Тільки швидко морозиво не з'їдай. Горло ж недавно боліло.

- Ну, мату-усю!

- На мультик ще в кінотеатр поведу і на величезні батути, - додаю бонуси до недільного парку.

Готова вже на все погодитися, тільки б малюк заспокоївся, а колишній згадав про «важливі» справи.

- Гаразд, - синок киває засмучено. - Ми купимо і тобі найсмачніше морозиво! Мам, я буду дуже-дуже чекати, коли ти повернешся додому.

- Час швидко пролетить. І я бігом додому, до тебе, кошенятко.

Марк у мене розумний хлопчик, довго не вередує. Багато чого розуміє. Тільки маленький ще та йому мене не вистачає. Я ж одна за двох батьків, бо так у нас склалося.

Фух!

Нарешті цар звірів, колишній негідник, зволив піти з нашої крамниці. На сина відволіклась і не відразу помітила, як торговий зал став наповнюватися іншими людьми.

- Марк так благав до тебе привести. Ну я не могла відмовити, тим паче ваша крамниця по дорозі до парку, - пояснює сусідка, підходячи за малюком.

- Ох-х, - я не знаю, що інше казати після пережитого шоку.

Потім наодинці попрошу, щоб на майбутнє без дзвінка ні в якому разі ось так не приходили.

- Все, йдіть, гуляйте. А то у мене наближається спілкування з завідуючою.

Синок поруч, тому називаю м'яко, що належить ще вислуховувати чималі розбірки.

- Марку, пішли. У парку качечок погодуємо, - Олена бере за руку малюка. І раптом її очі округлюються. - Варь, я ж мало не забула! - скрикує на всю крамницю.

- Ну що ще? - питаю, нервово спостерігаючи за покупцями, які все ближче до моїх вітрин.

Часу на балаканину зовсім немає. Камери скрізь. На штраф нариваюсь. А я і так ледве кінці з кінцями зводжу, щоб синок ні в чому не потребував.

- Та то вийшло, що Марк залетів, а я затрималася біля входу. Мені мама подзвонила якраз, - Олена нахиляється ближче, і переходить на шепіт. - Уявляєш? Щойно з вашого бутіка вийшов солідний чоловік з якоюсь розмальованою шваброю. Дивно, але мені здалося, що Марік дуже схожий на нього. На тебе ж не дуже, ти світленька, блакитноока, від тебе майже нічого. А цей начебто як доросла копія!

- Хто схожий? Я схожий? - крутиться поруч мій допитливий синок.

- У парку качечки голодні. Дурниці аж ніяк не важливіші, ніж птахів годувати. І морозиво все розкуплять. Краще вам не ризикувати.

Посилаю через вітрину повітряний поцілунок малюкові, він мені у відповідь, і сердечко руками показує. Це його Олена навчила. Вони йдуть, а я дивлюся їм услід із завмиранням серця.

Передчуття погане…

Чи міг Лев дізнатися, що в моєму сині тече і його благородна кров?

Якщо один раз зник, то нехай і назавжди. Хіба мало, з ким я могла бути у стосунках за ці роки? Та з ким завгодно! І неважливо, що не зважилася досі.

Але якщо сусідка помітила схожість, то міг помітити й він…

Довго в роздумах не перебуваю. Начальниця кличе в кабінет. Доводиться винувато кивати, поки слухаю сувору догану.

Бачте, дитина могла і сильніше штовхнути наречену шановного покупця. А він адже не з неба до нас раптом звалився. Кольє міг де завгодно купити й дорожче, грошенята дозволять. Щодо нього попереджав новий власник нашої ювелірної мережі. То цей впливовий чоловік і касу нам підняв, і рекламу для фірми зробить. Найкращий покупець у квадраті вже виходить.

- Син випадково зачепив, він же не навмисно, - все-таки виправдовую, як мати, свого малюка.

- А коли він машинкою по вітрині вдарив? Теж випадково, хочеш сказати? - заводиться начальниця.

Ото вже злопам'ятна.

Ну зачепила дитина трохи, коли до мене заходила. Навіть подряпини не залишилось, а я третій місяць вислуховую.

- Більше не повториться, - обіцяю з важким зітханням.

Роботу мені не можна втратити. Особливо зараз. Ніхто в крамниці не знає, які у мене відбуваються труднощі. У будь-який момент я можу опинитися з сином на вулиці.

- Ще раз твій син буде бігати у нас і лякати покупців, тоді обов'язково заробиш штраф. І запізнень це теж стосується, - суворо підводить підсумок. - Все, йди, сьогодні як ніколи на прибутковій хвилі. Напевно, покупець кольє з нами поділився успішною аурою.

Повертаюся в торговий зал.

- Ірка сильно лаялася? - запитує Ганна, одна з колег-консультантів.

- Та так, штрафами погрожувала, - сумно знизую плечима.

- Ну це в її дусі, забий. Вона давно без чоловіка, і тому така злюща, - заспокоює мене Таня.

Дівчата переглядаються. Повисає незручна пауза.

- Це я не до того, що всі такі. Гаразд, я побіжу, треба вітрину протерти, а то знову залапали.

- Я теж. Варю, все налагодиться.

Колеги тікають, залишаючи мене одну розглядати каблучки, які приміряла наречена Лева. Якщо начальниця давно без чоловіка, то, уявляю, що кажуть про мене. Вже були спроби знайомити мене з друзями своїх хлопців, братами і сусідами. Поки колеги затихли. Сподіваюся, зрозуміли, що випадок важкий, і вирішили поки не зв'язуватися.