Розділ 8

Обід із бізнес-партнерами Карімова пройшов краще, ніж я очікувала. Чоловіки майже не обговорювали ділові питання, здебільшого жартували та згадували світові новини, лише під кінець пішли подалі від столу, щоб поговорити саме про роботу. Жінки прийняли мене тепло, і під кінець здавалося, ми знайомі вже не один рік, важко було уявити, ніби бачимося вперше.

Я так і не ризикнула перевірити телефон. Кілька разів поривалася дістати мобільний із сумки, але мене починало трусити від напруги. Здавалося, варто поглянути на екран, як побачу фото Артема чи подруга відправить нове відео, а поруч, точно за законом підлості, виникне Карімов, і тоді вся правда відкриється.

Краще почекати, доки залишуся одна. Якщо хтось із моїх нових знайомих побачить кадри з дитиною, то це теж одразу викличе питання, приверне непотрібну увагу.

Зустріч добігла кінця, настав час прощатися.

Карімов виглядав похмурішим за грозову хмару, але я втомилася боятися, тому не надала значення його настрою. Чим більше компліментів та добрих слів долинало на мою адресу, тим дужче темніли і без того безпросвітно чорні очі. Хоча всі ці фрази кидали саме жінки, з якими я спілкувалася. Причин для ревнощів тут точно не спостерігалося. Подружжя ділових партнерів Карімова просто висловлювало надію на нову зустріч зі мною в майбутньому. Я посміхалася і дарувала їм люб'язності у відповідь, підтримувала розмову. Які тут приводи для невдоволення?

– Думала, я ніколи не дізнаюся? – різко запитав Карімов, лише варто було нам опинитися наодинці на порозі ресторану.

Від його уривчастого питання все всередині замерзло.

Дізнався. Він дізнався про сина. Але як?! Чорт, напевно, замовив перевірку на мене, отримав досьє. Або взагалі відразу був у курсі, просто залишав можливість зізнатися у всьому самій.

– Я не розумію, – пробурмотіла здавлено, аби потягнути час довше, а поки що намагалася продумати наступний крок.

– Тоді дивись.

Карімов простяг мені свій телефон. Розлючений. Злий як чорт. Від нього буквально виходили хвилі гніву, від яких мою шкіру палило. Я перевела погляд на екран, чекала побачити власні фотографії з дитиною, здригалася від страху і напруги.

Але ні. Нічого подібного там не було.

Я могла видихнути з полегшенням.

– Так і будеш мовчати? – гаркнув Карімов. – Давно ти з цим покидьком шашні крутиш?

– Що за маячня? – Мимоволі скривилася і хитнула головою. – Я побачила його вперше за кілька років.

На екрані телефону красувалося моє фото із Залмаєвим. Той самий момент, коли ми зіткнулися у коридорі ресторану.

– Перший раз? – Знущально кинув Карімов і зневажливо вигнув брову. – Та цей виродок явно лапає тебе. Досить брехати. Скажи правду. Як давно ти бавишся з ним? Чорт, а це він тебе й підіслав. Тоді. Три роки тому. Я вгадав? Добре ви з мене посміялися!

Знімок і справді міг здатися досить пікантним, адже Залмаєв тримав мене за талію, наче міцніше притягував до себе. Якщо не знати, що ми лише випадково налетіли один на одного, можна багато чого вигадати.

– Ти збожеволів, – випалила я, не бажаючи ніяк виправдовуватися, рішуче рушила вперед.

Гарячі пальці стиснулися на моїй руці, наче взяли тіло в капкан, смикнули назад, змушуючи розвернутися.

– Стерва, – хрипко промовив Карімов.

І вгризся поцілунком у мої губи.

Я задихнулася від шоку, від несподіванки, від його всепоглинаючого нахабства та наполегливості. Повітря забилося в грудях наче вогонь, серце цокотіло неначе сказилося.

На мить – я загубилася, забулася, ніби повернулася в минуле, де була наївним дівчиськом, котрим цей чоловік погрався, а потім викинув геть. Знову поринула в ті забуті почуття, відчула тіні колись пережитих емоцій.

Але розум швидко взяв гору.

Я вивернулася з чіпкої хватки, а потім щосили заліпила Карімову ляпаса, врізала так, що долоню обпекло.

– Не смій мене чіпати! – кинула гнівно.

Він криво посміхнувся.

– А хто мені заборонить?

+++

– "А хто мені заборонить?" – ці слова дзвеніли у вухах, коли я тікала з найшикарнішого німецького ресторану.

У цьому весь Карімов. Він вважає, що йому дозволено якщо не все, то… Хоча, швидше за все, він думає, що йому можна якраз усе. Навіть керувати чужими життями.

Зараз, коли я бачила його таким, наше минуле здавалося якимось сном. Минуле, коли він був ніжним, розуміючим, коли смішно жартував і поспішав додому, щоб швидше опинитися поряд.

Я думала, що саме тоді він був справжнім. Що саме зі мною знімав усі свої маски.

Все дуже змінилося з його появою, і в моїй і так зовсім неспокійній душі остаточно не залишилося місця для спокою.

Невже він насправді приревнував мене до свого конкурента, чи друга, чи хто він йому ще. Маячня! Я цього чоловіка насправді бачила вдруге у житті!

Я страшенно хотіла опинитися подалі звідси. Краще вдома, на рідній землі, в нехай скромній та орендованій, але тимчасово своїй квартирі.

А ще нестерпно захотілося зателефонувати подрузі, Юлі. Зрозуміло, що Артемка, напевно, вже міцно спить, але хоча б просто дізнатися, як він, попросити зняти на відео його сплячого або хоча б зробити пару фото.

Бажання стало настільки сильним, що я, щойно зайнявши місце у таксі, відразу ж увімкнула телефон та набрала номер подруги. Але через гудок, два, навіть десять телефон продовжував мовчати.

Я не здалася та передзвонила ще. Потім ще раз. А потім її телефон на черговий мій дзвінок видав лише ненависну фразу: "Абонент не відповідає або тимчасово недоступний. Спробуйте подзвонити пізніше".

– Та що це таке! – У серцях видала я.

Де мій син? Де ж Юля?

Я знала її дуже давно і довіряла, як нікому. Більш відповідальної мами та подруги було складно знайти. Зараз лише одинадцята вечора, вона просто не могла заснути так міцно! До того ж вона б дочекалася мого дзвінка, ми ж домовлялися. І це незрозуміле відключення телефону через кілька дзвінків.