Розділ 1

– Точно все гаразд? Ти впевнена?

– Так, так, не хвилюйся, ти виглядаєш на всі сто!

– А зачіска?

– Особливо зачіска! Ти всіх вразиш, – посміхнулася подруга, виставивши вгору два великі пальці. – Хай щастить.

Я вдячно кивнула та поправила манжети свого піджака. Потім торкнулася ідеально вкладених локонів.

Осінній захід на честь дня народження нашого благодійного фонду є вкрай важливою подією, адже саме сьогодні ми можемо отримати щедрого спонсора. Того, кому не байдужі долі людей. Того, хто має матеріальну нагоду допомогти.

– … я рада представити менеджера нашого благодійного проекту "Подаруй мрію" – Лазарєву Ганну Іванівну. Прошу, – пролунав дзвінкий голос нашої директорки, а потім послідував хор оплесків.

Я вийшла на крихітну сцену та овації стали голоснішими. Посміхнулася. Приємно було бачити знайомі обличчя. Людей, які співпрацювали з нашим фондом уже кілька років та вносили значні пожертви. Були там і нові люди: переважно солідні чоловіки в дорогих піджаках та середніх літ жінки.

Моє завдання сподобатися їм усім, розповісти про роботу фонда, викликати довіру. Адже саме від того, як я впораюся зі своїм завданням, залежатиме, чи отримувати допомогу десятки, якщо не сотні людей, які потребують фінансової підтримки.

– Доброго вечора, мене звуть Ганна і я щаслива бачити вас усіх у цьому залі, – я посміхнулася та присунула мікрофон ближче. – За моєю спиною ви бачите монітор, на якому буде крок за кроком показано, скільки ми з вами встигли зробити за ці роки…

Нових людей виявилося більше, ніж ми очікували, і це не могло не тішити. Особливо порадував візит власника великої фарм-компанії Байсарова, якщо нам вдасться переманити його до своїх лав, фонд отримає окрім фінансової допомоги ще потужну рекламу, напевно після цього про нас заговорять навіть по телебаченню. А ми так потребували, щоб про нас дізналися якнайбільше небайдужих.

Не припиняючи розповідати про це, я впіймала на собі уважний погляд Байсарова. Точніше, на своїх ногах.

Невже спідниця виявилася все-таки непристойно вузькою?

Звичайно, допомоги фонду хотілося, але точно не в такий спосіб. Я відвернулася, розсіюючи погляд по всіх одночасно і кожному зокрема.

Люди слухали кожне моє слово, кивали, дивилися на монітор та вносили якісь позначки у свої дорогі телефони. Я відчувала інтерес та розуміла, що вечір, напевно, пройде успішно.

– Відмінний виступ, – похвалила мене наша директорка, коли я спустилася зі сцени та змішалася з натовпом запрошених. – А тепер тобі треба поспілкуватись з нашими потенційними спонсорами особисто. Байсаров уже цікавився деталями проекту.

– Звичайно, тільки…

– Але взагалі, з Байсаровим я й сама впораюся, – відмахнулася вона, а потім обернулася, ніби розшукуючи когось серед людей. – Для тебе буде інше завдання. Серйозна людина. Якщо він зробить внесок, це зміцнить наші позиції. Я його дивом змогла запросити сюди, довелося залучити всі зв'язки. Зазвичай Карімов подібні заходи не відвідує, в таких як він кожна хвилина на вагу золота.

– Карімов? – Запитала та серце скував холод.

– Так, – кивнула вона. – Рустам Карімов. Відомий ресторатор. Власник готелів по всьому світу.

– Його прізвища не було у списку... – ковтнула.

– Я ж кажу, мені вдалося запросити його в останній момент, – гордо похвалилася вона та помахала комусь за моєю спиною. – Я й не вірила, що він прийде. Але ось – мрії збуваються. Ходімо, я вас познайомлю.

– Ні! – випалила різко та зупинилася, мов вкопана.

– В чому справа? Чого це ти?

– Я… зараз повернуся, – насилу зобразила усмішку, а потім додала пошепки: – Жіночі справи.

Карімов тут. Зовсім близько. Ми в жодному разі не повинні зіткнутися! Я поки що погано уявляла, як поясню своє зникнення з такого важливого заходу. Але зараз головне – скоріше звідси забратися.

Я рушила вперед, сподіваючись залишити зал якнайшвидше.

Карімов. Це прізвище досі відгукувалося в грудях фантомним болем. Та що там фантомною – часом найвідчутнішою, але я заборонила собі думати про нього. Згадувати та шукати хоч якихось зустрічей. Навіть навпаки – я цього не хотіла. Тому що добре розуміла, якщо він дізнається про мій секрет, то знищить мене. Жорстокий і небезпечний чоловік, здатний на все задля досягнення мети.

Чому він повернувся?

Я читала у бізнес-статтях, що останні півтора роки він прожив у Мюнхені. Швидше за все одружився і від тієї, іншої, що підходить йому, у нього народилася бажана дитина.

Тоді навіщо він знову приїхав до столиці?

А раптом він уже все знає.

Думка обпекла. І я закусила губу від хвилювання.

Ні, надто неймовірно.

Спробувала прискорити крок, але гостей було дуже багато, доводилося обережно лавірувати.

– Вибачте! – Вигукнув офіціант, мало не врізавшись у мене.

Я ледве встигла відхилитися, щоб не натрапити на тацю, і відразу врізалася в масивну темну фігуру. Подивилася вгору та обмерла зсередини.

Ці чорні очі пропалювали душу. Наче й не було трьох років. Наче ми бачилися тільки вчора. Він не розбивав моє серце. Не роздирав мрії на шматки.

Жорсткі риси обличчя, красиво окреслені губи. Кожна лінія відгукувалася у пам'яті. Його міць. Його запах. Все це обрушилося на мене ніби снігова лавина.

Карімов.

Мільярдер, відомий на весь світ. Мій перший чоловік. Той, хто подарував мені щастя. І той, хто зруйнував мене вщент. Батько моєї дитини. Про яку він нізащо не повинен дізнатися.

Він тут.

– Забавний спосіб знайомства, – криво посміхнувся Карімов та окинув мене виразним поглядом, пройшовся від голови до п'ят, обдаючи вогнем.

Я з подивом вигнула брову.

– Я оцінив, – хрипко додав він.

А після масивна долоня раптом рушила набагато нижче, ніж дозволяли пристойності, обвела моє тіло так нахабно та розпусно, що я мало не підскочила на місці.