Розділ 9

Двері кабінету нарешті розчиняються. Пальці тремтять, коли я в останню секунду висмикую свою флешку з гнізда системного блоку й ховаю її в кишеню спідниці. Серце робить шалений кульбіт, але зовні я залишаюся непорушною.

Проте замість важкої фігури Яроша на порозі з’являється незнайома дівчина – ефектна брюнетка на високих підборах з купою папок у руках. Вона оглядає порожню приймальну, потім переводить погляд на мене. На її обличчі з’являється оцінююча, навіть трохи співчутлива посмішка.

– О, привіт! Шеф на місці? – вона без запрошення підходить ближче до мого столу й втомлено кидає папки на край стійки.

– Пана Яроша немає, – мій голос звучить абсолютно спокійно й діловито. Я випрямляю спину й дивлюся на неї прохолодним, стриманим поглядом. – Він буде пізніше. Я можу щось передати чи прийняти документи?

– Окей, до речі, я Ярина з бухгалтерії, – вона махає рукою, не помічаючи мого офіційного тону, і розслаблено спирається ліктем на стійку. – Я просто хотіла підсунути йому акти на підпис, поки він не встиг нікого розірвати. Хоча Ярош і гарний настрій – це речі з паралельних всесвітів. Слухай, ти ж нова секретарка? Третій день тут?

Я не посміхаюся у відповідь і не поспішаю підтримувати цю раптову фамільярність. Навпаки, демонстративно відкриваю на комп'ютері робочий графік.

– Так, я Меліса. Працюю третій день.

– Ну, три дні для його приймальної – це вже досягнення, – жінка пирхає, озираючись на зачинені двері кабінету Мирона, наче він може почути її крізь товсте скло. – Ми внизу вже ставки ставили, чи витримаєш ти хоча б три дні. Ти взагалі знаєш, куди потрапила? Наш шеф – це справжній залізобетонний монстр. Його поза очі називають у нас на поверсі варваром. Абсолютно нещадний чоловік. Кажуть, у нього замість серця – калькулятор, який вираховує лише прибуток і збитки. Йому ж байдуже, кого давити. Чула про новий проєкт «Річковий Квартал»?

Запитання б’є під дих так сильно, що всередині все перевертається. Чула? Та я живу там, Ярино. І цей ваш варвар хоче викинути мене і мого сина на вулицю.

Але я не видаю себе жодним рухом. Моє обличчя залишається кам'яним, а погляд – байдужим.

– Я займаюся поточною документацією і не втручаюся в будівельні проєкти компанії, – сухо відрізаю я, натякаючи, що розмову закінчено.

– Та ладно тобі, всі ж свої, – Ярина нахиляється трохи ближче, понижуючи голос до шепоту, явно згораючи від бажання поділитися офісними плітками з новенькою. – Там просто мешканці приватного сектору уперлися, не хочуть виселятися за ті копійки, що їм пропонують. Будь-який інший забудовник підняв би суму компенсації, щоб уникнути скандалу. Але тільки не Ярош. Він уперся рогами. Сказав юристам: «Зрівняти з землею в межах закону, платити мінімум, незгодних – затаскати по судах». Йому просто начхати на людей. Він після тієї страшної аварії кілька років тому взагалі з глузду з’їхав. Став абсолютною брилою льоду. Ні емпатії, ні жалю. Нікого ж жінок до себе не підпускає. Наче випалив усе всередині.

Кожне слово цієї незнайомої дівчини лягає на мою душу важким каменем. Перед очима постають рядки з прочитаного листа. «Та страшна аварія, після якої ти місяцями збирав себе по шматочках і заново вчився ходити, залишила на твоєму тілі не лише шрами, а й перетворила твою душу на кригу.»

– Залиште документи тут, я передам босу, Ярино, – я перериваю її монолог твердим, холодним голосом, підводячись із крісла. Моя впертість і небажання збирати плітки змушують дівчину зніяковіти. – А зараз мені потрібно повернутися до роботи.

Ярина кліпає очима, явно не очікуючи такої відсічі від нової секретарки, яка замість страху демонструє залізний характер. Вона швидко забирає руку від стійки й ніяково посміхається.

– Ем... добре. Акти зверху. Удачі тобі, Мелісо. Вона тобі точно знадобиться.

Коли жінка з бухгалтерії виходить, я залишаюся наодинці з тишею. Опускаю руку в кишеню й стискаю флешку в долоні. Тепер, після цих слів, у мене немає жодних сумнівів чи докорів сумління. Ярош – варвар.

Травмований, запеклий, але нещадний. Якщо він дізнається про сина, чоловік ніколи не прийме Тимка з любов’ю. Він сприйме це як спробу маніпуляції та просто знищить нас обох, забравши дитину через свої зв'язки.

Я маю мовчати. Знайду компромат у цих файлах, захищу наш будинок і зникну. Раптом з боку ліфтів лунає знайомий, важкий і впевнений стукіт дорогих чоловічих туфель.

Ярош повернувся.