Розділ 6

Переговори тривають уже третю годину, і повітря в кабінеті стає гарячим від напруги. Італійські аудитори виявляються справжніми акулами: вони чіпляються до кожного євро в кошторисах нового субпідрядника, сиплють специфічними будівельними термінами та фінансовим сленгом, сподіваючись збити ціну.

Але я не даю їм жодного шансу. Мій переклад звучить чітко, швидко. Я не просто механічно перекладаю слова – я миттєво адаптую фінансові ідіоми, оперую дебетуванням та амортизаційними схемами так, наче займалася цим усе життя. Коли старший аудитор, сивочолий синьйор Бартолі, намагається завуальовано натякнути на дірку в юридичній чистоті земельних ділянок, я перекладаю його фразу Ярошу з усіма прихованими нюансами.

Мирон слухає мене уважно. Я помічаю, як із кожною моєю хвилиною його плечі, що спочатку були напружені в очікуванні мого провалу, трохи розслабляюся. Його похмурий погляд раз у раз дивиться в мій бік. У цих темних очах більше немає зневаги – там проступає глухе, неохоче, але сильне здивування.

– Перфетто, – нарешті видихає синьйор Бартолі, підводячись і протягуючи Мирону руку для фінального рукостискання. – Пане Ярош, ваша нова помічниця – скарб. Вона розуміє тонкощі нашого бізнесу краще, ніж деякі мої аналітики в Мілані.

Я стримано посміхаюся, перекладаючи комплімент. Ярош тисне італійцеві руку, але його погляд прикутий до мене.

– Дякую, панове. Моя команда завжди найкраща, – сухо кидає він англійською.

Щойно двері за інвесторами зачиняються, у кабінеті лунає тиша. Я збираю папери зі столу, чекаючи на його реакцію. Бос підходить до свого крісла, але не сідає. Спирається руками на стіл, розглядаючи мене.

– Не чекав, Матвійчук, – тихо, з тією самою фірмовою хрипотою каже він. – Думав, ти зламаєшся на першому ж балансовому звіті. Де ти так натаскалася в юридичній термінології?

– У своїй «зачуханій конторі», пане Яроше, – спокійно відбиваю я, піднімаючи підборіддя. – Я ж казала, що відповідаю за свої слова. На сьогодні у вас є ще якісь доручення?

Чоловік кілька секунд мовчить, наче зважує, чи варто знову лізти в конфлікт. Нарешті злегка киває:

– На сьогодні вільна. Контракт підписано, роботу прийнято. Завтра о восьмій чекаю з аналізом сьогоднішніх зауважень Бартолі. Іди.

Коротко киваю, забираю свої речі, і виходжу. Спина горить від його пильного погляду, який проводжає мене до самих дверей.

Вдома пані Віра вже погодувала Тимка і вклала його спати, тихо звітуючи, що малий був слухняним. І коли за сусідкою зачиняються двері, нарешті безсило опускаюся на стілець у кухні.

Руки починають тремтіти від перенапруження. Заглядаю до дитячої кімнати. Мій чотирирічний хлопчик солодко спить, розмістившись на все ліжку. Я підхожу, ніжно цілую його в чоло, а всередині все стискається від передчуття чогось страшного й невідворотного.

А якщо в Іри справді був роман із Мироном? Свідомість гарячково підкидає старі спогади. Подруга колись розповідала, що до нестями закохалася в чоловіка, за яким доглядала після важкої аварії. Вона тоді світилася від щастя й ніжно називала його Мирошею... Невже мій маленький Тимко – його син? Треба негайно відкрити конверт і прочитати лист. Досить мучити себе здогадками.