Наступного ранку Марія прокинулася з дивним відчуттям, ніби містечко затамувало подих. Сніг за вікном блищав, але думки не були такими світлими. Остап Мельник зник — він не відповідав на дзвінки, а склад знову був зачинений.
У бібліотеці на столі Марію чекав подарунок, загорнутий у коричневий папір. Усередині — стара поштова листівка із зображенням Вербичів двадцятирічної давнини. На звороті — підкреслене речення:
«Іноді правда ховається там, де ми перестали дивитися».
— Це вже точно не випадковість, — прошепотіла Марія.
Вона показала листівку Софії та Іллі. Ілля довго вдивлявся у фото.
— Це будівля старого пансіонату «Ясені», — нарешті сказав він. — Його закрили після пожежі. Але я чув, що ключі досі в когось є.
Усі троє зрозуміли: Таємний Санта веде їх далі.