3

Було близько десятої вечора, коли нарешті Еріка натискала на дзвоник біля дверей Еллі. Залишалося сподіватися, що «Наполеон» не зіпсувався за ті декілька годин, які дівчина провела в покупках та рознесенні подарунків. Вона досі не розуміла звідки в неї взялася здатність бачити бажання інших людей, проте не акцентувала на цьому уваги. Їй подобалося дарувати щастя іншим людям, особливо дітям, і тим, хто не міг собі дозволити покупку бажаної речі. Еріка сьогодні впаковувала і теплі шкарпетки з новорічними ельфами, і набір парфумованої води, і парочку смурфиків, і книги Джонатана Страуда та Ріка Ріордана (чудове чтиво для дітей), і купу різних солодощів. Було ще чимало всього, але дівчина вже не пам’ятала, що саме купувала. Головне завтра не дивитися на баланс картки, бо, відчувала вона, так можна і зомліти й чого доброго збожеволіти.

          Тож на сьогодні залишався останній подарунок – «Наполеон» для Еллі. І можна спати спокійно. Коли жінка відчинила двері, Еріка саме хотіла дзвонити ще раз.

          – О, Еріко! – жіночка всміхнулася до неї.

          – Це вам! Такий собі подаруночок на Новий рік, – Еріка простягла їй коробку з багатостраждальним тортом. – Це «Наполеон». Сподіваюся, ви любите такий, – дівчина посміхнулася.

          Еллі здивовано прийняла подарунок.

          – Не можу повірити! Я сьогодні тільки думала про цей торт, а тут мені їх подарували аж цілих два! – очі жінки засяяли і вона підморгнула дівчині. – Адріан також приніс мені «Наполеон».

          Еріка вирішила не вдаватися у подробиці, хто ж такий цей Адріан, і поспішила попрощатися. Лише піднімаючись сходами, Еріка згадала, що тут була купа коробок, які затуляли прохід, і подумала: «Виходить, той молодик, про якого щебетала Еллі, вже оселився в новій квартирі». А тоді, з відчуттям полегшення, ввійшла до своєї оселі.

* * *

          Розігріваючи вчорашню піцу, Еріка зловила себе на думці, що провівши день за біганиною у пошуках подарунків для інших, вона не підготувала нічого для своєї святкової вечері. Мікрохвильовка просигналила щодо готовності, й Еріка із задоволенням відкусила добрячий шматок піци. Кинула погляд на годинник і мало не поперхнулася: за три хвилини розпочне свою круговерть новий календарний рік. «І коли цей час встигнув пробігти? Щойно ж була десята» – подумала дівчина, а тоді почула дзвінок у двері. І, з думкою: «Невже знову п’яні сусіди?», кинувши побіжний погляд на свою стареньку піжаму, побрела відчиняти. І застигла з широко відкритими очима.

          – Ти?

          За порогом стояв той нахаба, котрий не бажав ділитися книжкою Джоан Роулінг. Молодик ніяково всміхнувся:

          – Привіт.

          – Що ти тут робиш? – Еріка з підозрою звузила очі. – Ти слідкував за мною, щоб знову мене виставити дурепою?

          – Ну, по-перше, світ не крутиться довкола тебе…

          Еріка від люті почала закривати двері, але хлопець притримав їх рукою.

          – А по-друге, я приніс тобі подарунок, – він простягнув дівчині святковий пакетик, який лише зараз спав на око Еріці. Досі з підозрою, вона витерла засмальцьовані руки об штани, і взяла пакунок. А тоді не повірила своїм очам: всередині лежала книжка «Дари смерті».

          – Що? Як? Де ти її знайшов? – вона із дитячим захватом почала роздивлятися таку цінну річ, котра нарешті опинилася в її руках.

          Хлопець ніяково потер лоб, в тому місці, де вони вдарилися один об одного. Там тепер красувалася червона гуля.

          – Насправді це довга історія, заради якої мені довелося залишити свої речі в коробках внизу, під захистом пані Еллі.

          – То це ти мій новий сусід?

          Хлопець кивнув і простягнув їй руку.

          – Я – Адріан.

          – О, ти той хлопець, що приніс Еллі «Наполеон». Мене звати Еріка, – вона потисла його руку.

          – Так, я знаю твоє ім’я, а знав його ще при першій зустрічі. І це я приніс торт, адже побачив бажання Еллі, – на одному подиху вимовив Адріан досі не припиняючи рукостискання.

          Еріка почала висмикувати руку, одночасно шукаючи приховану камеру неподалік.

          – Ти знову смієшся з мене чи що?

          Хлопець нарешті відпустив її.

          – Ні. Твоє ім’я мені сказала Еллі, коли я побачив як ти збігла сходами сьогодні зранку. Тоді я прочитав твоє бажання мати заключну частину Гаррі Поттера, – він посміхнувся до неї. – І я вирішив подарувати її тобі, як і іншим людям на Новий рік. І так само я дізнався про «Наполеон» для Еллі. Підозрюю, що так, як і ти.

          Еріка стояла з відкритим ротом і не тямила, що їй відповідати. Здавалося, що Адріан глузує над нею, але ж вона нікому не розповідала про одержану здібність читати бажання інших людей. Вона не розуміла, що відбувається.

          – То чому ж ти мені не віддав книжку просто там, біля кав’ярні?

          – Бо мені сподобалося з тобою розмовляти. До того ж, ти застала мене зненацька. А коли ти вже вирішила здатися, то її, – він вказав на книжку в руках дівчини, – поцупив хлопчак. А ще раніше, ми з тобою вдарилися лобами, і я зрозумів, що більше не відчуваю бажання інших. Трохи подумавши, мені дійшло, що тепер ти перейняла мою здібність.